Зi сторони

А ти курила оту шмаль,
Тобі на все було байдуже:
Коли в мурашнику плескалась,
Коли по тобі повзали калюжі.
Ти розумієш гарний світ
Окутаний тупізмом,
Де люди б’ються за цей гріх
На пафосі муштруючи ****измом.
Ти не тут і бачиш так:
Рожева димка, бігімоти з верху
Н а панцирі баби Тартили,
Вологій тьоті без цицьок,
Подорожують вони мило,
Гикаючи від мильних бульбашок.
Ти гола-боса, велику шию обійма,
Смієшся із її судом, на ній петля,
Висить на гілці, ти на ній, мабуть прилипла...
О ні!
На пальці лівої ноги-павук!
І жре його елементарна муха,
Полодунює зі смаком.
„Біжи,біжи! - кричиш ти полуниці. -
Бо вб’ю тебе одним ковтком! ”
Ти любиш пісяти під дубом,
А срать лише під кленом з мундштуком.
Троянди рвеш і топчеш люто,
Збираєш кактуси вінком.
З фламінго вальс танцюєш,
А танго тільки з ховрахом.
Пускаєш мрії в чорне небо,
Мандруєш хащами думок
І не шукаєш геть нічого,
Ти все знайшла, в тобі присутність всього.
Люблю, тебе я зовсім не засуджую.
Ти щира мов та псина,
Виляє хвіст твій помелом,
А очі світяться любов’ю
Й безлицемірною тією повнотою.
Твоя криштальна сутність
Бажає лиш одного,
Щоб та блакитна кулька,
Цей ядерний паром,
Не віз з собою купу брухту,
А викинув за палубу піском.
І хочеш, щоб гармонія всі шрами здерла,
Запанувала гігантським теплим слимаком,
Який би змащував усі недуги
Цієї лютої братні (природи і людей).
Щоб син своєї матері не бив,
Щоб батько свою донечку не трахав,
Щоб люди не були тим м’ясом,
Напичкані гівном.