Мати та дочка

Дочка обійняла мати тай каже схвильовано, каючись.
- Ой, матінко, таке зробила, таке зробила, бити мене будете….
- Да, ти що донечку, ластівко моя, кажи.
- Та…. Дочка вагається
- Та кажи вже. Нетерпляче говорить мати
- Ото п»яльцями, ту вишивку, що діду Панасу на подарунок готовили. Порвала! Відходить на крок від матері
-   Тю, доню, в нас ще десь, заваляща була, ото якраз для того старого пня.
     Дочка знову тулиться до матері
- Ой, маму, покаятися все ж таки ще треба!
- Та, що ще доню? Сонечко, перепелятко моє! Гладить дочку  по голові. 
- Та якось соромно, ой бити будете!!?
- Та ні! – дивиться на дочку, дочка відходить
- О то Івасик, мельника син, мене на посиденьки запросив, а я й пішла … Ой та й без просу! Закриває лице ладонями.
- От мала вертихвістка, та що ж робити молода ж. От я в твоєму віці…… закриває очі,  усміхається. Дочка торкається до рукава  матері.
- Мамо, мамо, ну якщо Ви в гуморі, ще така оказія..
- Щось, ти доцю розійшлась!
- Ой, бити мене будете!
- Ні, не буду, моя голубонька
- Пам’ятаєте у неділю, Ви мене на базар відіслали, по торгувати.
- Й що? Насторожується матір
- Та отож шмат сала вкрали! Дочка спокійно стоїть біля матері
- Ах, гадючка! Ах ти падлюка, та як же, та куди твої тваринні очі
гляділи!               
Хоче спіймати доню, але вона викручується       
- Ой, матусенько, лишенько, тільки не бийте!