Лице зв ра

   …Вони дивилися прямо в лице один одному. Та ось здалеку почувся тихий голос матері:
- Михайлику, де ти? – гукала вона, бродячи по лісі в пошуках сина.
   Вовк навіть і не думав відходити від хлопчика. Помовчавши декілька хвилин Михайло заговорив до нього.
- Чому ти гарчиш до мене? Хіба в тебе нема своїх дітей? Невже якби людина загрожувала життю твоїх вовченят тобі не було б жаль їх?
   І вовк відступив.
   Переляканий Михайлик кинувся на голос матері, яка не переставала його гукати.
- Мамо, - гукав він, - я щойно бачив вовка. Його очі горіли мов розжарені жаринки. Зуби скалив на мене, але я не злякався, а запропонував йому перемир’я і він пішов.
- О, синку! Чому ти відправився до лісу сам, без дорослих?
- Та я… я просто…,- не міг відповісти Михайлик, - я не думав, що зустріну якусь тварину, адже зараз зима і всі ховаються від холоду.
- Якраз вовки не ховаються. Вони бігають лісами та полями у пошуках здобичі. – відповіла мама.
   …Ось уже й пройшла люта  й холодна зима, настала тепла весна. А Михайлика все не залишала думка, як би це ще раз піти до лісу. Все ж таки він наважився.
   Вставши рано-вранці, Михайло сказав мамі, що йде на риболовлю. В дорогу він захопив шматочок хліба та кусень сала.
   Малий йшов через поля, стежки, струмочки.
   …І ось…темний  густий дубовий ліс перед його очима. Михайлик ступає маленькими ніжками по вузькій стежині, що веде в глибину лісу. По дорозі він зустрів зайця, що трусився під кущем ожини, проте особливо часто на шляху Михайла траплялися кістки тварин. Коли хлопчик вийшов на галявину, то помітив, що там пасеться маленький лось. Цікаво було малому дивитися на незвичну для нього тварину, яка так обережно їла молоду зелену травичку. Але що це? На маленького беззахисного лося біжить вовк. Скаженими поглядом він розривав його на шматки, але Михайлик кинув на нього грудкою, перебивши цим всю захопленість лосем і перевівши всю його увагу на себе.
   Вовк накинувся на малого й почав смикати його за куртку. І ось Михайлик побачив це голодне лице звіра, що немов би трусилося від люті. У всій цій битві малий все ж таки встиг витягти з кишені заготовлені раніше сало і хліб і кинути додолу. Побачивши це, вовк на мить зупинився. Скаженим голодом був охоплений звір, коли їв цю, на його погляд, смакоту.
   Михайлик ледь-ледь встиг вискочити на дерево, як вовк знов схопив його за штанину і відірвав шматок тканини. Гілка. на якій сидів Михайлик, була суха й через деякий час почала тріскотіти, і ось малий знову опиняється в лапах тварюки.
   Тим часом мама вже зрозуміла на яку риболовлю пішов її син і побігла в ліс шукати його.
   А вовчисько все кусав малого зі всіх боків. Почувши людські кроки він втік.
   Коли мати побачила скривавленого сина, відразу ж кинулася до нього.
   - Синку, чому ж ти пішов до цього проклятого лісу? Благаю тебе, не покидай мене на цьому світі. – кричала мати.
   - Нарешті я побачив лице звіра.
   З таким словами Михайлик помер.
   Мати взяла сина на руки й з плачем несла до села.
   Похорон йшов дуже довго. після всієї траурної церемонії мати останній раз побачила Михайлика і … через три дні після похорону сама померла.
   Опівночі, на могилах матері та сина завив сумну пісню …