Мо му д дусев присвячу ться...
Ти плачеш, кричиш, навіщо ж так жити?
Єдина людина й остання розлука,
Як сумно писати, яка ж оце мука.
Людині даруєш ти ласку й тепло,
А тут мов у сні все тихенько пішло.
Скувало вуста і подих поник.
Людина пішла, та смуток не стих...
Свидетельство о публикации №212022001718