Якщо не можеш робити те, що любиш,

то роби з любов’ю те, що робиш!

....................
У час душевної нудьги, духовного занепаду, чорно-білих снів, сепії буднів, чуттєвого авітамінозу, абстинентного синдрому еротомана згадай чого ти ще не зробив, чого б ти ще хотів зробити, і тебе неодмінно попустить…

Пам’ятаєш як ти хотів малювати по-справжньому? Не дитячими акварельними фарбами, олівцями_фломастерами_кульковими ручками, а пахучими олійними фарбами, щоб полотно було сухим та грубим, а ти його ґрунтував та солодко знемагав, чекаючи коли воно висохне і ти покладеш перший мазок свинцевих білил, ледь розведених скипидаром…

Пам’ятаєш як ти зачаровано дивився на гончарний круг? Як тобі хотілося аби твої руки творили ту просту красу глечиків, полумисків, кухликів із синьої та червоної глини...

Ти хочеш жити в бунґало на березі океану, плавати з аквалангом, слухати голоси суші, води та повітря?

Ти хочеш мандрувати Європою, смакувати сиром та вином на пригірку здичавілого винограднику, прокидатися разом з півнями, іти вузькими вуличками споконвічного міста на запах кави та баґетів до кав’ярні, де всі знають всіх і вітають тебе , чужинця, незмінним «Грюці»?

Ти хочеш спекти свій перший «Наполеон», сирний пиріг з помаранчами?

Ти хочеш повторити на собі експерименти Лірі?

Ти хочеш жити так, щоб не набридло, щоб твоя смерть не застала, людей, які тебе люблять, зненацька?

Хочеш? Справді?

Тоді займися прибиранням себе, коханого. Залізь на горище, поскидай додолу старі папери, непотрібні книги. Що не можеш спалити, роздай без жалю та скупійства. Вимий вікна, впусти повітря в свої кімнати, навіть в ті, про які ти давно забув. Повитирай пил зі своїх ночей та днів, постели скатертину білу, запроси у гості добрих друзів (не забудь навіть тих, з інших вимірів та світів). Випийте разом вина за прихід Весни.... Бо всі ви живі, здорові, у вас є руки, ноги, серця та інші необхідні частини тіла і духу, сили і натхнення, любов - як світильник у темряві…

То ж гріх тобі киснути та нарікати....