Закохана до нестями... у Львiв

                «Хочу туди, де живе життя...»
          Ще ледве стрілка годинника ліниво перестрибнула за опівніч. А твій нічний експресс причалив на перон; виринув з клубів диму та кіптяви, немовби з піни морської. Ніч простелила зірками червону доріжку, — шлях і ключі до серця свого міста. Це не Париж, і не Лондон, ні Нью-Делі, ні Осло... Вас вітає — Львів!
          Тримай мою руку міцніше, ми поринаємо у нього! Глибини віків всмоктують, і тобі відкривається зміст простих речей. Оживають зів'ялі душі і вазони на підвіконнику. Чорно-білі фотокартки міняють пастель на яскравість, чіпляючи по найтоншим струнам душі. На руках застигають парафінові голубки кохання, такі легкі, немов сама любов. Тримай її, але не стискай, щоб не вбити. Бо злетить вона янголом-горе: над Полтвою, над небом, і вище, з “гілкою слави” й завоює свій трон на верхівці театру Соломії. Вона — берегиня людських сердець. Під її покровительством зустрічаються, цілуються-кохаються душі. Повільно, тонучи у кольорах і єйфорії дощу. Розчиняєшся... У щирих посмішках пересічних, які ховаються за вуаллю парасоль, всіяних зорями. У вуличній музиці скрипаля, капелюх якого дзвенить мідяками. Це самобутнє соло смичка, яке вселяє надію і надихає жити. Слова втрачають будь-який зміст, думки — риму. З безіменних портретів у павутинні сходять пани та панянки. Душі покидають свої тіла і теплі оселі, у сутінках, і линуть у снах своїх сюди... На шалених воронних конях, куючи під собою землю підковами щастя. На бали... У шовках, мережеві, атласі. Кружляють у вальсі... І ліхтарі втопившись у світлі, поринають. Лише залізний плющ невтомно плете свою косу і виринає з цього коловерту. Повзе розбитою бруківкою, туди, де розлилося світло, і не згасло. Туди, де тихо чути прибій від хвиль дощу, - це плаче сміючись небо. А пурпурові самотні трамваї блукають мапою міста і ніжно по склу краплі пишуть вірші. За барвистими фіранками й зачиненими шибками сплітаються чиїсь дві пари рук, немовби той терен-трава, і губи, зі смаком шоколаду, стомившись від розмов. Без осаду. Ця п'янка та пристрастна ніч і тебе зводить з розуму. Ну гаразд, досить, потрібно поспішати. Не забариться сонце, і буде світати. І чари розчиняться в ранковій каві, щоденній метушні, на шпальтах нових газет. А твій щасливий квиток лише  один бік...