Янгол ч. 1

Передмова
 Сьогодні я закохався...Так сильно,як ще не було ніколи.Мій настрій був добрим,весняним.Хоча за вікном дощ та холодна осіння погода,яка завжди псувала настрій у кінці літа... Моя уява малювала до образу Олени білі крила завжди,коли я згадував її... Цей день нагадував мені суцільне щастя.Фантастику... Але,моє майбутнє,і все що було зі мною наступні 4 тижні,було ще фантастичнішим.А починалась історія так... Частина1 Як я побачив її...12.38.Кінець літа.Місто починає вже застеляти рудим та багряним листям.Прохолода все частіше починає змінювати теплоту літнього повітря.Небо над великим різнобарвним лабіринтом міста затягує свинцем хмар.Я йшов зі скейтпарку.Йшов повз все і всіх.Здавалося,що і світ зовсім не торкався мене.За спиною,ледве колихаючись у русі,висів рюкзак з написом:Аdidas-sport is my way.У ньому лежав скейт.Чомусь я згадав про нього і,вивернувши назад руку,помацав рюкзак.Скейт був на місці.Після цього я стягнув рукава своєї толстовки,закриваючи від холоду руки.Поправив навушники у вухах.Заграв старий добрий Раммштайн,але знову якась сумна пісня.Мені і місту було сумно.Осінь близько,все таки. Я зупинився,відволікшись на якусь сіреньку афішу. Знову нашому місті!Московська кібер-метал група Digimortal!Вас чекає захоплюючий уяву концерт! У цей час повз мене пробігала в натовпі якась дівчина,з текою в руках.Вона зачепила мене,спіткнулася,випустила з рук теку. -Гей,ти що?!-озвався я до неї розгнівано. Я побачив,що вона впала і якось одразу пом'якшав...Я допоміг їй підвестися.Мушу сказати,я тоді побачив її обличчя,дуже красиве обличчя,і її карі очі назавжди запали мені до душі. -Як ти так?-запитав я з жалістю. Вона на знак нерозуміння поворухнула плечима і показала мені брудні руки -Зрозуміло...-відповів я. Я витягнув з-за спини рюкзак,дістав звідти пляшку з водою,яку захопив на тренування у скейтпарку, і передав дівчині,ніби ненавмисно розглядаючи її.Вона була одягнена в світло сині джинси та кеди фірми"Bonote",з довгими,як завжди шнурками.На тих кедах на червоному тлі тканини красувалося декілька сталевих шипів.Зверху на дівчині була червона кофта з чорними рукавами,крізь яку чітко вимальовувалась відмінна фігура юної дівчини.Але найбільше мене чарувало її обличчя і загадкові карі очі. Дівчина зупинила мене,смикнувши за рукав і протягуючи напівпорожню пляшку. -Дякую...-ніби соромлачись мене протягнула вона. -Нема за що-з деякою нахабністю відповів я,сховавши пляшку і знов підняв очі до неї.Я зробив усе дуже швидко,тому встиг побачити що і дівчина розглядає мене,з якоюсь іскрою у погляді.Тоді я вирішив схитрувати і дуже легко перейти до знайомства. -Ну і від кого ми бігли у натовпі, ще і так швидко,що зовсім не помітили мене-я вимовляв це із зовсім слабеньким наріканням. -І нарешті:як звуть тебе,прекрасна незнайомко? Дівчина зрозуміла мене і почала відповідати у тій же манері: -Прекрасну незнайомку звуть Олена,а бігає вона так швидко,бо запізнюється у редакцію... У цей час дівчина подивилась на годинник,що був у неї на правиці -Ну от,я вже запізнилась!...