Сукня, що думала

Мабуть перед сповіддю чи розповіддю варто представитись, чи не варто? Я не знаю. Моя власниця ніколи не ходила до священика щоб покаятись. Та все ж, свій паспорт я вам надам. Я оксамитова, синя сукня з високою талією і тонким білим поясочком. Чесно кажучи, я не пам’ятаю дату свого народження, та я щиро сподіваюсь, що мене шила, якась красуня з темно-каштановим волоссям і зеленими очима. Я багато думала про це, адже про мене забули і я мусила подихати від задухи й пилу в шафі. Але на якійсь світській вечірці я чула розмову двох витончених леді. Вони шепотілись, що секрет вічного життя у тому, щоб думати; у тому, щоб мислити. Років з десять тому мною хизувались на багатьох вечерях, прийомах, виставках, та мода – це такий псих,якого неможливо наздогнати. Моя ж власниця була спритним і швидким ловцем божевільних. Вона була досить невисокого зросту, якби не її груди, що в об’ємі досягали 95 см, то вона була б балериною. Всі ж бачили балерин на малюнку, от такою ж була моя власниця. Вузькі бедра, яскраво виражені вилиці, білосніжна шкіра, світле волосся. Еталонна балерина, якби не груди. Всі заздрили її фігурі, а вона ж хотіла бути балериною. Бути ведучою в трупі, виконувати знамените «Лебедине озеро». Доки не почався її перехідний вік, її мрії здійснювались, коли ж параметри переступили «балеринську» межу, мрії розсипались як скло XII століття. Тоді ж вона почала знущатись над людьми. Розуміючи, що її фігуру хотіли б мати безліч жінок, а чоловіки захлинаються слиною при її появі, почала ще більше доглядати за собою. А я допомагала їй в цих катування людських душ. Я не з тих суконь, що верещать про свою розкішність і неповторність, просто я знала, що я витончена й елегантна. Я намагалась розрівнювати кожну складочку й відповідати будь-якому вигину тіла своєї власниці. В моїй пам’яті чітко відбилась багата вечеря з якимось заможним чоловіком. Моя ввічливість й совість проти того, щоб я казала це, але він був справжнім закоханим дурнем. Дивився на мою господарку, як на Богиню, як на недосяжний ідеал. Всі його квіти, подарунки, замовлені страви були такими смішними, що іноді я не стримувалась і посміхалась складочками на животі. Інші б жінки давно б розтанули від таких залицянь, та ми ж моєю власницею були гордими й неприступними. Ми насолоджувались цими безглуздими вчинками й таким чином кормили наш егоїзм. Він був ситий і дякував підступними,злісними посмішками та нездоровим блиском в очах.
Так було років з п’ять. Мене одягали лише на першокласні заходи, де було шоколадне фондю й фонтани з шампанським. Але мода – це термінове оформлення короткочасного компромісу між пуританізму і легковажністю. Мій час життя був 5 років, а потім слідувало висіння в шафі. Що тривало вже десять років. Добре, що господиня в мене справжня чистюля, і в шафі не має молі. Відсутність цих мерзотливих комашок радує мене і я думаю. Щоб хоч трошки продовжити своє жалюгідне існування.