Спогади з минулого

Був погожий літній ранок. Я поралась на кухні. Коли з другої кімнати до мене донісся крик сина. Залишив свої справи, я попрямувала до нього. Зайшовши у кімнату, побачила  таку картину: Мій син Андрійко, дивиться у вікно і щось намагається мені пояснити, махаючи   руками. Зазирнув у відкрите вікно, я побачила їжака який  вовтузився у траві. Андрій стрімголов побіг на вулицю.
Незабаром він повернувся, тримаючи у руках, завернутого в  листя їжака. Хатинкою для нього стало служити  відерце, яке ми застелили листям. Я повернулась до своїх кухонних справ, син продовжував спостерігати за їжаком. Коли знов пролунав крик, Андрійко забіг у кухню  і з великим подивом розповів новину. Їжак виявився їжачихою і поряд знаходились два маленькі їжачка. Я нарешті зрозуміла, чому вона так агресивно себе поводила, вона мала народжувати. Маленькі були схожі на горобчиків, біле тільце яких було вкрито горбочками. Чесно кажучи ми розгубилися, але згодом опанував себе, я згадала, що на третьому поверсі мешкає вчителька біології. Я вирушила до неї за порадою, що нам робити? Євгенія Теодорівна вислухала і надала слушну пораду. За її рекомендацією ми взяли їжачиху і народжених їжаків, і занесли їх у лісову смугу. В ранці вирішили їх провідати, але на тому місці вже нікого не було. Подумки нам хотілось  вірити, що з їжачихою та маленькими нічого поганого не сталося. Цей випадок, став для нас повчальним. Людина ніколи не має права втручатись в природні справи, їй дано право за цим - тільки спостерігати. От така історія трапилась у нашому житті. З неї, для себе ми зробили належні висновки. В душі  залишились дивні і теплі спогади, якими мені захотілося поділитись з вами…