Ave, Марiя

Кожна людина щаслива рівно настільки,
наскільки уявляє собі своє щастя.
Віктор Леві

У чудовому верховинному селі Люта Великоберезнянського району на Закарпатті в сім'ї Каменца народилася чудова здорова дівчинка, яку назвали Марійкою. Зростала веселою, рухливою на радість батькам - маленька ґаздиня в хаті. Та велике горе спіткало всю родину, коли одного дня Марійка вибігла зі двору на дорогу і потрапила під заднє колесо великої вантажівки - тоді дівчинці було 3,5 рочки. Мати, Ганна Юріївна Каменца, спочатку молилася за те, щоб дівчинка залишилася живою, а потім доглядала Марієчку як немовлятко - купала в цілющих травах, пестила й ніжила свою дитинку, яка два роки провела в лежачому положенні, та вирок лікарів був невтішним - перелом хребта з ущемленням спинного мозку. Це означало, що дівчинка на все життя залишиться нерухомою й прикутою до ліжка.
Дитина не розуміла тяжкі лікарські вироки і зростала напрочуд усміхненою й допитливою. В юні роки Марійка вже знала, що таке нестерпний біль і як із ним боротися. Формування характеру дівчини йшло за допомогою великої кількості перечитаної літератури. З книжок Марійка дізнавалася про такі людські риси, як стійкість, наполегливість і героїзм. З великою цікавістю Марія читала і медичну літературу, особливо те, що стосується хребта. Так у 17 років дівчина, не змирившись із діагнозом місцевих лікарів, відчуваючи в собі нездоланну силу до життя, вирішила поїхати в районний центр на переобстеження.
Марійка не могла і не хотіла миритися з тотальною нерухомістю ще й тому, що, постійно займаючись посильними фізичними вправами після 14 років, помітила чутливість у нижніх кінцівках. А відповідно поставленому діагнозу цього не могло бути. Ось тоді і почала зріти думка про подальше лікування.
Марія у 18 років посилала доопераційні рентгенівські знімки свого хребта в місто Харків в Інститут патології хребта і суглобів, де їй у письмовій формі відповіли, що патологію хребта у такій формі, як у неї, вони практично не оперують.
Та в житті кожної людини трапляються вирішальні моменти. І так сталося, що в обласній клінічній лікарні міста Ужгород доля звела Марійку з молодим спеціалістом, лікарем-травматологом, кандидатом медичних наук, який саме будував свою кар'єру в галузі вертебрології - Шимоном Василем Михайловичем. Лікар відразу поставився до юної пацієнтки з повагою і професійною зацікавленістю. Але відмова провідних клінік в операції Марійці не давала сміливості молодому спеціалісту взятися за справу. Переломним моментом у ваганнях Василя Михайловича була порада і підтримка Василя Івановича Русина, після чого В.М.Шимон подолав усі свої сумніви і твердо вирішив оперувати складну патологію хребта.
Тепер, озираючись назад, Марійка розказує:
- Василь Михайлович - це велика людина в моєму житті. Я вдячна йому не тільки за віртуозно пророблені операції, але і за чуйність, і за людяність. Мені не було ніяких поблажок. Василь Михайлович відразу настроїв мене на боротьбу, на великі труднощі. Він примусив мене бути його союзником і допомагати йому в усьому. На все життя я запам'ятала його слова: "Я зроблю все можливе і неможливе, докладу всіх зусиль, але без твоєї допомоги, віри і сильного бажання - результатів не буде ніяких!" Саме він довів мені, що я не безпорадна дівчина, а людина, якій Бог дарував життя, і за нього треба боротися.
Відтоді життя Марії Каменці почало докорінно змінюватися. У дівчини за багато років неправильного розташування тулуба в сидячому положенні розвинувся сильний сколіоз (викривлення хребта в сторону). Лікар Шимон Василь Михайлович поклав пацієнтку на розтяжку і почав готувати її до операції. На ліжковому витяжінні вдалося досягти вирівнювання хребта до 15 см від викривлення. Марійці була проведена операція на хребті з використанням металічних пластин, які дозволяють фіксувати хребет у правильному положенні. Неймовірний випадок - хребет Марійки під час операції вдалося випрямити на 12 см - це велика рідкість у медичній практиці. Три місяці проходив післяопераційний реабілітаційний період у Марії Каменці. І всі ці дні вона знаходилася під пильним наглядом Василя Михайловича. Слухалася всіх його порад, виконувала всі його накази й призначення. Через три місяці Марійка, нарешті у сімнадцять з половиною років, змогла самостійно сидіти. М'язи набирались сили, внутрішні органи, після багаторічного стискання, почали розвиватися. Марія могла вже без сторонньої допомоги обслуговувати себе і доглядати за собою.
- Це відчуття самостійності не зрівняти ні з чим. Я стала незалежною, я стала жінкою. А мій лікар шуткував і радів разом зі мною. А ще він зробив такі гарні косметичні післяопераційні шви на спині, що мені в палаті всі заздрили. Василь Михайлович із притаманним йому природним гумором фіглюючи казав, що я маю бути гарна, щоб подобатися легіням. Ця проста й велична людина день у день вчила мене одній істині - я повинна допомагати собі САМА. Це стало моїм життєвим гаслом. І це не пафосні слова. Тепер, допомагаючи іншим людям, яких спіткало нещастя в житті, я вчу й доказую, що людина насамперед має повірити в себе, у свої сили, внутрішні невичерпні резерви, помножені на золоті професійні руки лікаря (я маю на увазі, справжнього лікаря!) - і це дає неперевершені результати!
У 18 років Марійка отримала квартиру, яку відремонтувала власними зусиллями. Провела телефон, пройшла курси водіїв і сама сидить за кермом власної автівки. Закінчила комп'ютерні курси секретаря-референта. Життя, таке яскраве, багатогранне, почало всміхатися ясноокій красуні Марійці Каменца.
Вона дійсно розквітла і перетворилася на гарну й красиву жінку. Краса душі й доброта помислів вражає оточуючих її людей. Марія поставила собі за мету допомагати таким, як вона - людям з обмеженими руховими можливостями, які пересуваються за допомогою інвалідних візків. Слово "інвалід" Марія не любить, не сприймає і ніколи не використовує. Вона живе таким наповненим і цікавим життям, що "обмеженість рухів" її аж ніяк не стосується. Немає такої ручної роботи, якою б не оволоділа молода жінка: і шити, і вишивати, і в'язати, і майструвати. Вона оволоділа мистецтвом кулінарії і вміє робити багато таких речей, які непідвладні й здоровим. "Це, мабуть, через лінощі душі й тіла", - впевнена Марія. Колеса візка заміняють Марійці ноги при пересуванні, але це не перешкода для мужньої й завзятої жінки.
Нічого в житті Марії не дається просто так, за все, чого самотужки досягла на сьогоднішній день, доводилося боротися. І вона загартувалася у цій боротьбі з бюрократами і байдужими людьми. Їх менше, ніж хороших людей, але вони, на жаль, займають високі посади. Марія наполегливо і щоденно домагалася поставленої мети і йшла далі, та ще й згуртувала навколо себе людей, яким вкрай необхідні допомога й співчуття.
- Та навіть ці ходіння "коридорами влади" навчили мене багатьом важливим речам. Наприклад, щоб досягнути наміченої мети, необхідно об'єднати всіх людей з обмеженими фізичними можливостями і дієво їм допомагати. Не одноразово, а протягом цілого життя. Потрібно створити організацію, постійно діючий клуб, де люди могли б спілкуватися, ділитися радощами й горем, одержувати поради і кваліфіковану допомогу. І головне, щоб досягти мети, я зрозуміла, що мені необхідна вища освіта, тоді б жоден не мав права казати мені, що я ніхто. Я давно мріяла навчатися на юридичному факультеті, вивчати правознавство і захищати права людини. Але я дуже вдячна добрій і щиросердній людині Сербайло А.А. за чуйність і підтримку, за те, що наставив мене на істинний путь і пояснив, що навчаючись на соціального працівника, я зможу досягти наміченого. Дійсно, я багато що переоцінила і дійшла висновку, що це більш доцільно і таким чином я зможу принести більше користі тим, задля кого усе це роблю. Наприклад, такий предмет, як психологія, допоміг мені зрозуміти, що психолог, який би досвідчений і високопрофесійний він не був, якщо сам не пережив і не відчув того, що пережили люди у візках, ніколи до кінця не зможе зрозуміти того, хто позбавлений радості ходити власними ногами. Не зможе осягнути той біль і відчай, ту довгу чорну депресію, яка поглинає і не дає жити, ті безсонні безкінечні ночі на самоті із собою у пошуках доцільності "такого" життя. І тут потрібна тактовна і дуже тонка допомога не просто психолога, а людини, яка теж пережила "таке ж саме", пройшла через увесь спектр пекельних відчуттів і навчилася цінувати й берегти життя таким, яким воно є насправді - розмаїтим і прекрасним. Допомагати людям - це моє кредо, це мій життєвий принцип - а я людина вперта і домагаюся всього, що поставила собі за мету.
Марія Михайлівна Каменца була одноголосно обрана президентом благодійного клубу "Кактус" для людей з обмеженими фізичними можливостями. І знову Марія від душі дякує людям, які не бояться бути добрими, щирими і співчутливими. Власникам кафе "Кактус", які люб'язно надають приміщення для постійних зустрічей людям, яким так потрібне спілкування, Марійка бажає всіх благ і додає, що вони заслуговують найвищої нагороди.
Марія Михайлівна багато подорожує, ця дивовижна жінка побувала не тільки в містах України, але і в Америці й Данії, де зав'язала тісні ділові стосунки із благодійними організаціями. Сама бере участь у спортивних змаганнях з тенісу й баскетболу, ще й залучає до спорту своїх одноклубників, друзів та знайомих. Каменца Марія була запрошена в Київ на курси бізнес-класу благодійних організацій. А ще Марія Михайлівна справила таке неймовірне враження на американських колег своїм завзяттям, наполегливістю і силою духа, що отримала пропозицію жити й працювати в Америці. Але цю пропозицію вона коректно відхилила, мотивуючи свою відмову просто й лаконічно:
- Їм там живеться прекрасно, за них держава повністю піклується й забезпечує не тільки найкраще лікування, але й повноцінний рівень життя. А у нас у цьому напрямку роботи непочатий край. Потрібно багато працювати і хоча б потихеньку наближатися до їхнього рівня. Я не можу і не маю права залишати свою країну, своїх друзів, всіх тих, хто потребує моєї допомоги.
Нещодавно Марія Каменца демонструвала рентгенівські знімки після проведеної операції провідним спеціалістам в області вертебрології в Америці й Данії. Результати операції приголомшували - неймовірно, неможливо! Подібні операції на хребті проводяться лише групами вузькопрофільних лікарів-спеціалістів і фінансово доступні далеко не всім.
Приклад самовідданої і незламної жінки на ім'я Марія - це взірець якісного поєднання людських можливостей: з одного боку, небайдужого лікаря, професіонала і новатора, а з другого - пацієнта, який повністю повірив і в лікаря, і у свої сили. Марія часто згадує слова Василя Михайловича Шимона: "Якщо ти повіриш у себе так, як я вірю в тебе й у твої сили, ми станемо непереможні. Тільки діючи удвох, ми переможемо.
Так і склалося в житті Марійки - вона стала непереможною. На сьогоднішній день вона готує програму поєднання зусиль датських благодійних організацій і фондів із нашими співвітчизниками. Ніякі життєві негаразди не зможуть здолати тендітну яснооку Марію.
Коли б ви бачили, як посміхається Марійка! Сама про себе каже так: "Я щаслива жінка! Я ставлю собі мету - і йду до неї. Мені завжди таланить на хороших людей. Я завжди наголошую, що добрих і щирих людей на землі більше. Особисте: у мене завжди було стільки залицяльників, що позаздрить будь-яка жінка (як напророчив Василь Михайлович). Я одержувала багато пропозицій руки й серця, була можливість вийти заміж за кордон - та долю не обманеш. У 18 років я вподобала собі юнака, як водиться, закохалася, а потім наші шляхи розійшлися. Та де б і з ким я не була, завжди уявляла біля себе тільки його, одного-єдиного. І тут Бог мене не залишив. Одним словом - доля! Тепер я зі своїм коханим і життя посміхається до нас".
Нещодавно Марія Михайлівна Каменца, через 12 років після першої операції, звернулася до професора Василя Михайловича Шимона, який став для неї ангелом-спасителем. Вони зустрілися як давні друзі і розуміли один одного з півслова. Друга операція була проведена також Василем Михайловичем і спрямована вона була на видалення металічних пластин, які справно відслужили за цей час. Операція пройшла без ускладнень. Тепер Марія сподівається, що її хребет без сторонньої допомоги зможе самостійно утримуватися в належному положенні. Вона і надалі живе з порадами і настановами свого Лікаря.
Плани на майбутнє великі, але реальні. Реалізувати себе, як особистість, у благодійній діяльності, підтримувати стосунки з іноземними партнерами і спонсорами, допомагати людям, які залишаються із своєю бідою наодинці, достукатися в їхні кватирки й серця, навчити їх призвичаюватися до сучасного життя і найголовніше - завжди бути потрібною. Марія горою стоїть на захисті своїх підопічних і нікому не дає їх ображати, а якщо трапляються прикрі випадки, вона завжди принципово і чесно наказує винуватців. "Ми всі Божі створіння і всі рівні перед Богом"! А себі бажає - створити міцну хорошу родину і народити дитинку. Ось так - і не менше.
... Пригрівало весняне сонечко, зацвітали сакури і каштани, люди поспішали у своїх справах, і тільки приємна жінка у візку, нікуди не поспішаючи, підставляла своє обличчя сонячним промінцям. У рожевій хмаринці опадаючих пелюстків розквітлих дерев, здавалося, що за спиною у цієї жінки два прозорі крила...
Бережи тебе Боже, Маріє!