Золота рибка
Тицялась німим писком
у скляні стіни досвіду,
вдосвіта їла манну небесну,
що сипала просто на голову
без жодних коментарів.
Тихо й померла.
Ніщо не змінилось у світі,
Не сколихнулися навіть портьєри в кімнаті,
Помітили тільки на третій день.
Не плакали.
Не поклали їй мідяки на очі розплющені.
Не обмивали.
Вихлюпнули, як немовля із купелі –
Баста.
Пливла
Каналізаційними трубами
Прямими та звивистими,
Мов лінії на долонях Бога,
Минала
Огризки й фекалії,
До Лети летіла
Навпрошки,
Без посередників,
Своїм ходом.
Харону кивнула,
що куняв у човні дірявому,
про дорогу спиталася,
прочитав по губах
і махнув лівицею –
отуди,
золотенька.
І серце тенькало,
Як завжди зимне,
І кров шумувала,
як завжди синя,
і комиші стояли на варті вічного спокою,
і варто було
у них,
таких зелених,
сховатися…
Свидетельство о публикации №212032801043
Тыкалась немым ртом
в стеклянные стены опыта,
на рассвете ела манну небесную,
что сыпалась просто на голову
без всяких комментариев.
Тихо и умерла.
Ничего не изменилось в мире,
Не колыхнулись даже портьеры в комнате,
Заметили только на третий день.
Не плакали.
Не положили ей медяки на глаза расплющенные.
Не обмывали.
Выплеснули, как младенца из купели -
Баста.
Плыла
Канализационными трубами
Прямыми и извилистыми,
Как линии на ладонях Бога,
Проходила
Огрызки и фекалии,
К Лете летела
Напрямик,
Без посредников,
Своим ходом.
Харону кивнула,
что клевал носом в лодке дырявой,
про дорогу спросила,
прочитал по губам
и махнул шуйцей -
туда,
золотая.
И сердце тенькало,
Как всегда холодное,
И кровь шумела,
как всегда синяя,
и камыши стояли на часах вечного спокойствия,
и стоило
в них,
таких зеленых,
спрятаться…
Аннушка, дорогая, не перестаю удивляться и восхищаться Вашим восприятием мира.
Анна Дудка 28.03.2012 19:31 Заявить о нарушении