Ненавиджу

Я ненавиджу  любити. Це почуття змушує мене робити те, чого я не хочу. Воно змушує мене посміхатися, прощати, говорити гарні слова, одним словом, робити все, що роблять зазвичай ті недотепи, що вдають з себе люблячих та добрих.  Мене це пригнічує.
Я ненавиджу дивитися на небо. Воно надто красиве в будь-якому стані. Воно занадто блакитне вдень і занадто зоряне ввечері. Воно надто чисте і прозоре. Надто світле. Надто хороше. Надто добре. Воно нестерпне для моїх очей.
Я ненавиджу пити воду. Вода – це дзеркало. Вона свячена. Вона обпікає мою шкіру, я не можу в неї дивитись,  я не можу її пити, я не можу її торкатись, бо вона занадто свята. Вода змиває бруд, але вона не змиє бруд з моєї душі, бо я її НЕНАВИДЖУ.
Я ненавиджу чисте повітря – воно отруює мені подих, воно спалює мені легені. Я дихаю вогнем, а повітря тільки вбиває в мені життя. Життя – це смерть, смерть – це повітря. Я ненавиджу дихати, ненавиджу повітря.
Я ненавиджу їжу. Вона вбиває в мені голод. Їжа наповнює мене і потім я не можу рухатись. І тоді я почуваюсь купою лайна.  Їжа дарує мені існування, я не хочу існувати. Я ненавиджу життя!!!
Я ненавиджу людей. Від них тхне життям. Вони остогиділи мені  своєю присутністю, остогиділи своїм буттям, своїм існуванням. Вони вбивають одне одного, дивлячись в очі і нічого не відчуваючи. Потім вони усміхаються, народжують дітей, співають пісні, загоряють на сонці, і нарешті вмирають.
Я ненавиджу кохання. Воно занадто липке. Я ненавиджу говорити іншій людині «Я тебе кохаю», бо насправді я цього не відчуваю. Навіщо говорити те, чого немає?  Ненавиджу брехню. Ненавиджу правду, бо вона ще гірша за брехню. Саме правда породжує брехню, як колись Бог породив янгола, який потім став Дияволом.  Ненавиджу кохання яке б воно не було. Справжнє кохання притаманне тільки  ілюзії.
Я ненавиджу друзів. Вони занадто вірні і веселі. Вони лікують мої рани, а потім знімають мені скальп, зазираючи в мозок. Їхня вірна дружба – це лише маска, яка легко знімається при нагоді. Я ненавиджу ті маски. Ненавиджу дружбу.
Ненавиджу посміхатись. Ненавиджу плакати. Ненавиджу дивитись в дзеркало. Ненавиджу слухати музику. Ненавиджу читати. Я ненавиджу все, що торкається мого тіла, чи дивиться на мене. Це дуже боляче. Це так, начебто вам зняли шкіру і виваляли вас в солі. А я ненавиджу біль.
Я ненавиджу себе, бо мій мозок і серце ненавидять все навколо. Я п’ю свої  сльози, я п’ю свій біль. Я ненавиджу свої думки, вони такі непотрібні і некорисні. Вони вбивають мене, та не можуть вбити, і цим мучать ще нестерпніше. Вони розповсюджуються в моєму мозку. Хто я ? Я ненавиджу. Ненавиджу свій біль. Ненавиджу  образу, ненавиджу радість, ненавиджу гидоту, ненавиджу красу, ненавиджу розум, бо в мене нічого цього немає. Я ніхто. Я більше не знайду втрачені крила. Я можу тільки ненавидіти.