Я не плачу

Вона сказала це і мені стало боляче. Чому? Вона навмисне це зробила? Але навіщо? Щоб зробити мені боляче. Вона помітила моє незахищене голе серце і вдарила по ньому. Але ж воно таке невинне і беззахисне, його так легко образити. Але я буду терпіти. Сльози навертаються мені на очі, але я стерплю все, я не буду плакати. Я не заплачу ніколи. І не заплакала, навіть коли помер мій дідусь. Я не проронила жодної сльозини. Всі, мабуть, вважали мене невдячною. Я не плакала, бо моє серце надто слабке, а гордість надто сильна. Я не плачу, коли бачу смерть, я не плачу, коли мені боляче, я не плачу, коли мене ображають. Але що коїться з моєю душею, не дізнається навіть сам Диявол, бо я покажу йому ФАК! Я ніколи і нікому не відкрию свого серця, тому що одного разу його вже покалічили, коли воно було незахищеним.
Любити можна почуттями, любити можна розумом, любити можна серцем, а можна душею. Та будь-коли любити потрібно щиро. Це не повинен бути ритуал чи обов’язок. Інакше, якщо любов буде нещира, вона завдасть нестерпного болю, вона вб’є все хороше, що було до цього. Така любов розрізала мою душу на шматки, а серце перетворила на каміння. Тепер я звичайний шмат м’яса,  оболонка, наповнена органами. Я вже не можу відчувати любові, бо я не можу відрізнити справжнє від фантазії. 
Вона так любила мій нестерпний погляд. Вона любила мою диявольську посмішку, мої красиві слова, мої жести, мої нігті, моє тіло, та вона ніколи не любила мої нутрощі. І це було найгірше, бо саме в моєму серці зберігалася любов. Справжня любов. Та вона її не любила. Бо на вигляд вона була кривавою, та насправді під тими судинами з кров’ю покоїлося щастя. Невидиме, але сильне як Всесвіт.
Я падаю. Я це відчуваю. У мене підкошуються ноги, темніє в очах, серце починає гальмувати, ось воно зовсім зупиниться. Я бачу тільки темряву. Мені страшно, але я не плачу. Моя любов полонила мене у темницю. Назавжди. І чекає, коли я помру. Але навіть смерть мене не врятує.
Я буду мовчати. Я буду страждати. Я буду народжувати муку. Я буду  стояти на цвинтарі і дивитися на свою могилу. Я буду ненавидіти. Я буду жаліти. Я буду сумувати. Та я ніколи не буду плакати. Я не плакала, коли померла моя любов. Я не плакала, коли померла Вона. Я не плакала, коли померла я. Я не плачу зараз, стоячи босоніж на сирій землі і дивлячись на своє зображення, увите плющем. Я не плачу…