Рекет по-хустськи, або Золота Анця

Історія, яка трапилася з хустським підприємцем, просто дивує. Уважно вислухавши постраждалого, спочатку подумав, що його розповідь просто якась неймовірна помилка, вигадка. Однак документи річ уперта. Коли ж розмова перейшла до інших дійових осіб і з'ясувалися деякі інші обставини з участю все тих же людей, то довелося визнати, що послідовників "дітей лейтенанта Шмідта" та родичів Остапа Бендера на Закарпатті хоч відбавляй. Пропонуємо вашій увазі історію, як на голому місці заробляють гроші і як у цьому сучасним рекетирам у законі допомагають не менш кмітливі слідчі.

Провокація

Це сталося 28 січня 2004 року, коли я, громадянин Федір Цьока, виїжджав зі своїм працівником В.Рішком з внутрішньої території фабрики "Прометей", що знаходиться в м. Хуст по вул. Духновича, 2. На виїзді з території фабрики стояла машина ВАЗ темно-зеленого кольору, державний номер 790-63 РЕ, яка перешкоджала виїзду. Дана машина стояла з працюючим двигуном. Скло на машині було затемнене і не було видно осіб, які сиділи в машині. Я тричі посигналив, щоб водій вказаної машини звільнив проїзд. На що він не відреагував. Потім вийшов з власного автомобіля та підійшов до дверей з боку водія, постукав у скло автомобіля і сказав: "Ти не хочеш від'їхати?" На що відповідь була негативна. Я наголосив, що це територія фабрики "Прометей" і що я там орендую приміщення, що він не має права перешкоджати проїзду з даної території. На що він грубо відповів, що покаже мені, де він знаходиться. Несподівано відкривши дверку, він направив мені в обличчя газ із балончика. Потім вийшов з автомобіля і, не вагаючись, знову два рази направив мені в обличчя газ. Намагаючись захиститись від газу, спрямованого в очі, я схопив його за руки. Саме в цю мить підковзнувся і, падаючи, потягнув його за собою. Ми обидва впали на землю. Він піднявся раніше за мене і ще двічі або тричі направив мені газ в лице. (Як потім з'ясувалося, це був Я.Лиховецький, учень 11 кл. ЗОШ №3.).

Погрози

Я піднявся і нічого не бачив - очі залили сльози і взагалі я їх не міг відкрити. З моєї машини в той час вийшов мій працівник В.Рішко, який все це бачив. Я попросив його відвести мене в магазин. Взявши мене під руку, він повів мене до мого магазину "Буд-Маркет", що розташований на цій території. Моя дружина, що знаходилася в магазині, викликала "швидку допомогу" та працівників міліції. Вони приїхали майже одночасно. У цей момент до мого кабінету, в присутності лікаря та моєї жінки, розштовхуючи працівників міліції, вбігає мати Я.Лиховецького та кричить: "... я вас повбиваю, я вам покажу, ви мені за все заплатите, я й не такі справи вигравала". Після цього вона вдарила мене декілька раз долонею по обличчю. Після чого працівники міліції наказали їй вийти. Мене "швидка" відвезла в лікарню, де була надана перша допомога і де мене було госпіталізовано.

"Кримінальна" справа

29 січня 2004 року я звернувся із заявою до начальника Хустської районної міліції пана І.Льока. Чекаючи на відповідь про результат розгляду справи, я почув, що проти мене порушено кримінальну справу і підготовлено обвинувачення в тому, що 28 січня 2004 року при виїзді з внутрішньої території фабрики "Прометей", що розташована по вул. Духновича, 2 в м. Хуст, між мною та Лиховецьким Я. О. на грунті особистих неприязних відносин виник конфлікт, який переріс у бійку, в ході якої я нібито заподіяв йому тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Попереднє слідство проводиться слідчим односторонньо, не всебічно, з обвинувальним ухилом, тобто всупереч вимогам статті 22 КПК України. В основу обвинувачення покладено висновок судово-медичної експертизи, що викликає сумнів у достовірності та правильності заключения, оскільки, згідно з актом судово-медичної експертизи від 28. 01. - 13. 02. 2004 р., мають місце такі дані тілесних ушкоджень, які суперечать одні одним.
До ЦРЛ м. Хуст, куди відразу за "швидкою допомогою", що відвезла мене, приїхав разом зі своєю матір'ю і Я.Лиховецький, який управляв автомобілем. Пані Г. Лиховецька, вже в прийомній, у присутності медиків почала кричати, що я "дітваку" поламав у двох місцях щелепу. Мабуть, вона одразу мала намір фабрикувати справу, знаючи, напевно, що є в неї в таких справах надійні люди. Але огляд лікаря і дані рентгена не підтвердили перелому нижньої щелепи. Тому Я. Лиховецького того ж дня відправили додому. Але ні 28.01, ні 29.01, ні 30.01.2004 року вони в місті Хуст до судмедексперта не звернулися. Так, за даними рентгена, ознак перелома віток нижньої щелепи не виявлено, а діагноз, встановлений в ЦНКАЛ м. Ужгород - травматичний перелом вихідних віток нижньої щелепи зліва та справа. Окрім того, середньої тяжкості тілесні ушкодження Я.Лиховецькому визначені 13. 02. 2004 року як такі, що потягли за собою розлад здоров'я більш ніж 21 день, тобто на 1б день від отримання таких. Де ви таке бачили!!! І цю фальсифікацію проковтують наші правоохоронні органи.
Слідчим узагалі не беруться до уваги мої покази та покази єдиного очевидця цієї ситуації В.Рішка. Цікаво, з чого така упередженість. Може, пану слідчому щось з-під пов'язки Феміди в очі блиснуло?!

Свідки-втікачі

Цим фактам слідчий не дає ніякої оцінки, бере за основу покази свідків, яких найняла Г.Лиховецька, бо на місці події їх не було. На очній ставці, яка відбулася 28.02.2004 року, вони давали абсолютно різні свідчення і до того глупо, що слідчий тільки за настоюванням мого адвоката записав те. Один "свідок" втік з-під дверей, побачивши, як легко засипаються попередні. А ще один свідок, пані Галас, взагалі вже проходила свідком по справі Г.Лиховецької у м. Виноградові. Хоча саме ці свідки - з охоронної служби "Ескорт", яка теж орендує приміщенні фабрики "Прометей" - дійсно бачили, як Лиховецька Г. побила мою машину марки "Мерседес Бенц 310". Легко і абсолютно не переживаючи, будучи в хороших відносинах з керівником цієї служби. Але слідчий Гомечко В. В. про мою машину навіть не згадує. Майже примусово була виконана експертиза нанесених пошкоджень на моєму автомобілі громадянкою Г.Лиховецькою, а покази свідка В.Рішко слідчим проігноровано.

Фіктивні поняті

Хочу зазначити, що перші пояснення від мене і свідчення від В. Рішка слідчий В.Гомечко брав 24 лютого 2004 р. Абсолютно не розібравшись у справі, уже 23 лютого 2004 року мав готову постанову про моє звинувачення. Того ж 23 лютого 2004 року ще одна постанова зроблена слідчим В.Гомечко, про накладення арешту на всі мої вклади, майно, цінності. А 24 лютого 2004 року вже нібито в присутності понятих М.Мороз і К.Рішко з смт. Міжгір'я описувалося наше майно, яке, думаю, навіть сам слідчий В.Гомечко не знає, де знаходиться. Головне, що є всі підписи і навіть інспектора МРЕВ ДАІ Шимон В. М.
Протокол накладення арешту на майно фіктивний, тому що мій підпис з'явився на цьому документі незаконно. В цей день, 24 лютого 2004 року, я тільки давав пояснення про події 28 січня і підписував тільки своє пояснення. А судячи з цього документа, наступне майно: "Фольксваген транспортер", "Мерседес Бенц", та КІА - К2700 - описане та передано на зберігання Хустського МРЕВ ДАІ, інспектору ДАІ В.Шимону в присутності слідчого В.Гомечка та понятих К.Рішко, М. Мороз.
Перераховане тут майно не тільки ніхто не описував, але і не забирав. Воно до сьогоднішнього часу знаходиться у мене.
Випадково 13 березня 2004 року ми дізналися, що документ про арешт моїх автомобілів є у кожного працівника ДАІ, а Г.Лиховецька, дуже добре знаючи працівників ДАІ, через кожну годину з'ясовує, чи хоча б одну мою машину арештовано.
Знаючи цю ситуацію, я з адвокатом Сербайло М. А. 15 березня 2004року звернулися до слідчого В.Гомечка, в чому справа. Він злегка збентежився і подав мені на підпис Постанову про притягнення мене як цивільного відповідача від
23 лютого 2004 р.
І лише на вимогу адвоката він видав КОПІЇ:
1. Постанови про накладення арешту на майно від 23 лютого 2004 р.
2. Протоколу накладення арешту на майно від 24 лютого 2004 р.
Виходячи з вищенаведеного, напрошується висновок, що слідчим проводяться слідчі дії, які йому нав'язують зацікавлені особи, а саме Г.Лиховицька, яка з незрозумілих причин слідчим визнана по справі цивільним позивачем на суму сорок тисяч гривень, а її син - на суму вісімдесят тисяч гривень за моральну шкоду.
Окрім того, ставлю Вас до відома, що Лиховецька Г. М. майже кожен день "оббиває" пороги в міліції, говорить, що вона заплатить будь-які суми, щоб мене посадити в тюрму, позбавити мене мого майна, що вона в усіх інстанціях правоохоронних органів має своїх людей, які все зроблять для того, щоб вони прийняли рішення по справі на її користь. Може саме тому Я. Лиховецький, 1987 року народження, будучи учнем 11 класу ЗОШ №3, спокійно їздить містом за кермом автомобіля ВАЗ темно-зеленого кольору без супроводу старших. ДАІ м. Хуст цього не бачить.
Протягом усього періоду з 28.01. 2004 року по сьогоднішній день, маючи "такі серйозні діагнози травм", неповнолітній Я.Лиховецький у нетверезому стані продовжує їздити на автомобілі. Чим це не диво?

Нові пригоди

22.02. 2004 р. Я. Лиховецький потрапляє в нову історію, яка зафіксована рапортом оперуповноваженого Хустського МРВ лейтенанта міліції Р.Прокопіва про те, що саме цього дня біля 22 години в приймальне відділення Хустської ЦРЛ у стані алкогольного сп'яніння був доставлений Я. Лиховецький, 1987 р.н., мешканець м. Хуст... учень ЗОСШ №3, з діагнозом "закрита черепно-мозкова травма, струс мозку". Як пояснив Я.Лиховецький, тілесні ушкодження йому наніс хлопець, якого він знає в обличчя. Його кличка "Волоха". Найцікавіше в цій історії те, що Я.Лиховецькій спровокував конфлікт вже під час дискотеки, де знову ж застосував балончик із газом і, як ви зрозуміли, знову ж Г.Лиховецка вимагає відшкодування збитків за побитого сина-провокатора.
У березні 2004 року, захищаючи свої права, я звернувся в правоохоронні органи, в яких прошу розібратися з усіма обставинами фальсифікації матеріалів зазначеної кримінальної справи та вжити до винних передбачені законом міри.
Редакція у свою чергу вже розпочала журналістське розслідування стосовно діяльності Г.Лиховецької, яку в м. Хусті називають "золота" Анця. Як ми з'ясували, це далеко не поодинокий випадок, коли з підтасуванням документів та залученням працівників правоохоронних органів проти чесних людей порушують кримінальні справи, а потім через суд вимагають гроші.
У найближчих номерах читайте першу історію про "золоту" Анцю.