Грош пiднiмуть мертвого 2

А може, це корупція в Ужгородському міському суді?
Запитання до голови Ужгородського міського суду В.Андрійцьо)

З квітня 1999 року органи правосуддя України почергово розглядають однорідну справу щодо власності на житло, яке належало громадянці Власовій Ізольді Іванівні.
Судову тяганину та кількість справ з даного спору створив, використовуючи своє службове становище, суддя Ужгородського міського суду Леміш Олексій Миколайович, який виявив явну зацікавленість у вирішенні даної справи. Це виразилося в його протиправних діях при застосуванні законодавства України щодо цієї справи. Ось як вона почалася і яке має продовження.
1. Одинока жінка похилого віку Власова І.І. у віці 74 роки, після отриманої в 1998 році травми правого бедра (зламала ногу), уклала договір довічного утримання з молодою жінкою Митро Світланою Богданівною, згідно з яким передала у власність останньої двокімнатну квартиру №17 по проспекту Свободи, №18 в м.Ужгороді, а гр. Митро зобов'язалась здійснювати належний догляд за престарілою, хворою жінкою, що відповідало діючому Законодавству України.
2. Через неналежне виконання обов'язків по догляду громадянка Власова І.І. звернулась до Ужгородського міського суду із заявою від 15 квітня 1999 року про розірвання договору довічного утримання з громадянкою Митро С.Б., що також регулюється чинним законодавством України.
3. Ужгородським міським судом під головуванням судді Леміша О.М. розпочато розгляд справи №2-1620/99 01.07.99 р., яке продовжувалоссь з перервами до 14.12.99 р. (Власова І.І. 8 місяців без догляду Опікуна).
Заслухавши справу у відсутність позивача Власової І.І. та її представника адвоката Жоріна О.В., суддя Леміш О.М. в порушення вимог закону постановив рішення, яким відмовив Власовій І.І. в задоволенні позову. З таким рішенням суду погодились судова колегія в цивільних справах Закарпатського облсуду (ухвала від 15.12.2000 р.) (Власова І.І. 20 місяців без догляду Опікуна) та Президія цього суду (постанова від 18.05.2000 р.) (Власова І.І. 25 місяців без догляду Опікуна), якими незаконне рішення суду в задоволення відповідачки Митро С.Б. та судді Леміша О.М. залишено в силі.
Однак з таким рішенням суду не погодилась Генеральна прокуратура України, якою до Судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України принесено протест від 03.11.2000 р. №8/1-14931-00 на судові рішення у справі за позовом Власової І.І. про розірвання договору довічного утримання з громадянкою Митро С.Б.
4. Ухвалою Верховного Суду України у справі №2-1620/99 від 17.01.2001 р. рішення Ужгородського міського суду від 14.12.1999 р., постановленого під головуванням Леміша О.М., ухвалу судової колегії в цивільнх справах Закарпатського облсуду від 15.02.2000 р. було скасовано, а справу повернуто в цей же Ужгородський міський суд для нового розгляду в іншому складі суддів, що не принесло задоволення відповідачці Митро С.Б. та судді Лемішу О.М., який чекав свого часу повернення до цієї справи.
5. Новий розгляд справи за позовом Власової І.І. до Митро С.Б. розглянуто судом під головуванням судді Машкаринця І.М. 25-26 липня 2001 р. Суд вжив необхідних заходів по всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванню обставин справи, зокрема, в процесі судового розгляду після показань свідків оголошувалась перерва для відвідання судом та сторонами квартири немічної Власової І.І., яка в присутності судді Машкаринця І.М., секретаря суду Журавель Т.А., свого представника Шутяка І.Ф. та відповідачки Митро С.Б. і її адвоката Добей Е.З. виклала суду підстави розірвання договору довічного утримання. На підставі волевиявлення позивачки та об'єктивних обставин справи, рішенням Ужгородського міського суду від 26.07.2001 р. у справі №2-1090/01 договір довічного утримання від 13.06.1998 р., укладений між Власовою І.І. і Митро С.Б., розірвано, квартиру №17 по проспекту Свободи, №18 в м.Ужгороді повернуто власнику - Власовій І.І., що відповідало обставинам справи і законодавству України. (Власова І.І. 38 місяців без догляду Опікуна). Такий поворот подій не влаштовував відповідачку Митро С.Б., її адвоката Добей Е.К. і звичайно - суддю первинного рішення від 14.12.1999 р. Леміша О.М. Однак і за таких обставин рішення суду від 26.07.2001 р. не було оскаржено в апеляційному порядку, так як немічна Власова І.І. ще була живою.
6. З часу судової тяжби між Власовою І.І. та Митро С.Б., а саме з 15.04.1999 р. (протягом 38 місяців), одинока немічна, лежача жінка (зламане бедро з 1998 року) залишалась без догляду та допомоги з боку останньої. Допомогу та нагляд за Власовою І.І. здійснювали її знайомі, релігійні громади, Червоний хрест, соціальні служби, окремі сусіди з будинку і сусідніх квартир.
7. Власова І.І., будучи повноправним власником квартири №17 по проспекту Свободи,18 в м.Ужгороді, у відповідності до ст. 4 Закону України "Про власність" розпорядилася своїм майном згідно з чинним законодавством України.
8. 26 січня 2002 року Власова І.І. померла на 77-му році життя. Після смерті Власової І.І. зацікавлені особи проявили яру активність з метою заволодіння майном небіжчиці, так як за життя цього зробити їм Власова І.І. не дала.
а.) У лютому 2002 року питаннями позбавлення власності і волевиявлення Власової І.І. зайнялася "відомий" адвокат Монастирецька Ганна Василівна. Від імені Власова Михайла Костянтиновича, мешканця м.Одеса (якого ніхто не бачив у Власової І.І. протягом усього періоду її страждань і судової тяжби з Митро С.Б.), вона звернулась до Ужгородського міського суду з визнанням за Власовим М.К. права на майно Власової І.І. Справа розглядалась почергово протягом півроку суддями Ференц А.М. та Івашковичем І.І. У цей час періодично з Одеси навідувалась до адвоката Монастирецької Г.В. та суддів жінка позивача - Власова Валентина Леонідівна з метою заволодіння майном, яке раніше належало Власовій І.І. При цьому позивач Власов М.К. видавав себе за сина покійної, що в процесі запитів суду в різні державні установи та архіви не підтвердилось. У зв'язку з цим зацікавлені особи втрачали право на майно, а також право на звернення до суду за відсутністю у позивача доказів щодо права на цивільну процесуальну правоздатність.
Та Монастирецька Г.В. вирішила використати головну козирну карту - суддю Леміша О.М., який уже розглядав справу №2-1620/99 і прийняв по ній рішення від 14.12.1999 р., яке було скасовано Верховним Судом України з направленням справи на новий розгляд в іншому складі суддів. Ця вимога Верховного Суду України не зупинила протиправних намірів судді Леміша О.М. (ЧОМУ???). Яка була така вагома причина, що суддя свідомо порушує Закони України?
б.) 11 вересня 2002 року до Ужгородського міського суду надійшла заява від відповідачки Митро Світлани Богданівни до позивачки померлої Власової Ізольди Іванівни у справі №2-1620/99 (по цивільній справі за позовом Власової І.І. до Митро С.Б. про розірвання договору довічного утримання) про перегляд рішення, що набрало законної сили, у зв'язку з нововиявленими обставинами. У Митро С.Б. виникло сильне бажання, поновивши договір довічного утримання, доглядати (за ким?) - за мертвою Власовою І.І.
На той час минуло 8 місяців з дня смерті Власової І.І., а нововиявленими обставинами заявниці були її усні розмови з мешканкою м.Одеси, громадянкою Власовою В.Л. - жінкою Власова М.К., який не зміг доказати своїх родинних зв'язків у позовній заяві до суду (справа №2-1262/02), однак бажання заволодіти хоч частиною майна, яке належало Власовій І.І. до її смерті, в одеситів Власових і представника Монастирецької Г.М. не поменшало, а посприяв зміцненню їхнього бажання суддя Леміш О.М.
9. З метою сприяння зацікавленим особам в незаконному заволодінні майном померлої людини, суддя Леміш О.М., використовуючи своє службове становище, заяву Митро С.Б. до покійної Власової І.І. повторно взяв до свого провадження і в порушення ч.1 ст.347-4, ч.1 ст.21 ЦПК України, не вживши заходів, передбачених ст.106 ЦПК України і не викликавши в судове засідання правонаступника майна покійної, або її представника при житті, постановив ухвалу, якою скасував рішення суду від 26 липня 2001 р., яким позбавив права власності померлу 8 місяців тому особу, чим створив прецедент в українському законодавстві, а водночас здійснив злочин, що не виключає корисливих мотивів. (Веде справу, пов'язану з позовом Митро С.Б. до покійної Власової І.І знову "відомий" адвокат Монастирецька Г.М.)
В постановленні незаконної ухвали суддя Леміш О.М. використав показання зацікавлених у справі свідків, а саме мешканку м.Одеса громадянку Власову В.Л. та чоловіка громадянки Рішко Христини Василівни (замість неї), які вказані в злочинній заяві до суду громадянкою Митро С.Б. від 11.09.2002 р.
10. Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. У даному випадку майнові права порушуються органом, який повинен захищати їх, зокрема в особі судді Леміша О.М.
Водночас цією статтею Конституції визначено, що кожен має право будь-якими, не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень, протиправних посягань. Керуючись чинним законодавством України та враховуючи зміст ст. 8 Конституції України щодо надання їй найвищої юридичної сили, правонаступники Власової І.І. з метою захисту належного за законом права на майно звертаються у відповідні органи, а саме:
а) До кваліфікаційної комісії суддів апеляційного суду Закарпатської області з копією до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із зверненням від 31.12.2002 року "Про дисциплінарну відповідальність судді Ужгородського міського місцевого суду Леміша О.М.;
б) До прокуратури Закарпатської області з копією до Генеральної прокуратури України із заявою від 04.01.2003 р. "Про порушення кримінальної справи за вчинення злочину стосовно громадянки Митро С.Б. за ознаками злочину, передбаченого ст.190 КК України та стосовно судді Леміша О.М. за ознаками злочину, передбаченого ст.364 КК України";
в) До прокурора Закарпатської області п. Гошовського М.І. із заявою від 10.01.2003 р. "Про порушення кримінальної справи за неправдиве повідомлення про вчинення злочину" стосовно громадянки Митро С.Б. за ознаками злочину, передбаченого ст.ст.190, 383 КК України; г) До народного депутата України (виборчий округ №70 м.Ужгород) п.Ратушняка С.М. із зверненням від 27.02.2003 р. щодо ініціювання порушення дисциплінарного провадження (в порядку ст.97 Закону України "Про судоустрій") стосовно судді Ужгородського міського суду Леміша Олексія Миколайовича.
Однак, від органів, яким належить здійснювати нагляд за додержанням Законів України, вести боротьбу з корупцією і організованою злочинністю, на всі звернення та заяви отримано формальні відписки, а звернення до народного депутата Ратушняка С.М. взагалі залишено без відповіді та реагування.
11. За наведених вище обставин проста людина в Україні є незахищеною від корупційно-злочинних посягань з застосуванням підставних осіб та фальшивих свідків. Тому не дивує, що Президент України оголосив 2004 рік роком боротьби з корупцією і організованою злочинністю, в тому числі в органах правосуддя та правоохоронних органах. Притягнення до відповідальності судді Ужгородського міського суду Леміша Олексія Миколаєвича за ознаками злочину, передбаченого ст.364 КК України з застосуванням до нього Закону України від 05.10.1995 р. №356/95-Вр "Про боротьбу з корупцією" та абзацу 3 пункту 5 Постанови №13 Пленуму Верховного Суду України від 25.05.1998 р. "Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією", буде вагомим внеском у рік, оголошений Президентом України роком боротьби з корупцією і організованною злочинністью.
12. А ми будемо мати нагоду переконатися, як виконуються рішення Президента України на місцях. І чи заяви влади не є простим окозамилюванням для народу України.
На підставі вищенаведеного та у відповідності до Конституції України, Закону України "Про боротьбу з корупцією" та чинного законодавства України, - інформацію про дії судді Леміша Олексія Миколайовича направлено в Прокуратуру Закарпатської області і Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України.
ЗОО ВГО "Правозахист".