Про бажання жити

Як сумно буває ввечері…
Так сидиш біля вікна восени,
Листя опадає…
Таке гарне – жовте, червоне, багряне.
Іде дощ.
Маленькі прозорі краплі заполонили уяву про світ.
Як сумно ж буває ввечері…
Восени біля вікна сидиш.
Дивишся на усю цю чарівну картину,
Дістаєш цигарку, дивуєшся сірому диму.
Наливаєш собі рому, згадуєш небо,
Як з тонкою цікавістю розумів, що треба :
Треба жити, любити, кохатись і йти,
Танцювати, співати, стрибати.
Радіти усьому що тебе оточує!,
Відчути усю Небезпечну красу світу.
Ризикувати, посміхатись незнайомим людям,
Любити дітей, навчатись новому.
Просто Жити! Насолоджуватись тим, що ти дієздатний!
От так, попиваючи ром восени,
Біля вікна з цигаркою в руці,
Розумієш…, що ти є людина (!)
Жива істота.
Посміхнешся. Заплющиш очі.
Відкриєш вікно. Випустиш дим. 
Кинеш келих через плече.
Бо це на щастя…
І поплетешся собі в кімнату.
І поринеш там з янголами у безодню снів.
У великий таємничий світ.