а де сенс?

І от настав момент. Настав момент істини.
Він має запах терпкого вина 64 року.
Ти сідаєш у потяг. І от він рушає.
Твій шалений ритм серця б`ється в унісон з колесами цієї великої машини.
Щоб бодай хоч якось витримати ті, нещасні, хвилини до вашої зустрічі,
Ти лягаєш спати.
Тобі сниться море, птахи, ти відчуваєш увісні свіже повітря, яке невтомно в`їдається тобі у кістки. Ти відчуваєш себе леткою сполукою хімічних елементів. Ти відчуваєш себе димом цигарок.
 І от …ти просинаєшся. Не розуміючи чому це тобі наснилось , замовляєш собі каву.
І от…тобі приносять оту каву. Але ти її чомусь не п`єш.
На вулиці, за вікном тобі посміхається сонце.
Воно намагається до тебе щось донести, Але ти не хочеш зараз нічого розуміти.
Ти намагаєшся вже якнайшвидше приїхати додому. Хоча це неможливо.
Твоя кава продовжує отак же ніжитись, стоячи на грязному дизинтерійному столі .
Накінець твоя зупинка….іііі, ти виходиш, ні!, ти летиш, до нього чи неї, щоб зробити сюрприз, відчути смак поцілунку та спокій на серці.
Отак кинувши речі на вокзалі, біжиш по усіх куточках твого міста, у пошуках коханої людини.
Розуміючи, що чомусь ти не взмозі її знайти, та дивлячись на усіх тобі вже таких далеких людей, починаєш відчувати , що трапилось щось не зрозуміле для твого мозку.
І от тобі кажуть, що нажаль твоя кохана Людина померла, її збив чи то автобус , чи то якась машина…ти вже нічого не міг чути, та вже і не чув, починаєш бігти кудись у незрозумілому напрямку, падати, вставати, і ще раз падати.
Ти думаєш що це неможливо, це не правда. Це трапилось не з вами, не з тобою, це не справедливо, чому сааме ти?, чому?, адже ти не бажав нічого поганого, навпаки ви мріяли жити у Нью-Йорку на останньому поверсі багато-поверхівки, ви мріяли бігати десь по пляжу Гоа, та дістатися зірок з вершини Келіманджаро. Ти починаєш розуміти , що разом з твоєю Людиною, помер і ти. Верніше ; твого тіла та душі. Ти розумієш , що сааме оцю рану тобі вже не загоїти ніколи.
Ти впадаєш у страшну апатію, забуваєш про усі справи, потрапляєш у лікарню від недоїдання та недосипання, лежиш під капельницею, намагаєшся загубитись у цьому сірому світі.
Ти відчуваєш себе ніким. Ти навіть не відчуєш себе нічим. Ти просто втратив сенс жити, отже втратив себе. Загубив, розбив, розколов. Все, нема тебе. Втопився у ложці з водою.
І тут як не дивно, тебе починають приводити до тями. Твої рідні собі вимотали усі нерви, втратили багато здоров`я хвилюючись саме за тебе. А ти така егоїстична невдячна істота, як же це так , не подумала про своїх рідних.
Проходить рік, два, ти відновлюєшся у навчанні, шукаєш собі роботу, друзі починають витягувати тебе на пиво, ти починаєш посміхатись, напиватись. Зустрічаєш багатьох хто має бажання мати з тобою хоча би якісь стосунки. Але ти не можеш. Ти ще кохаєш. Кохаєш його чи її. І обов`язково віриш у те, що колись ви знову будете разом.
Я хочу сказати, що коли ти кохаєш, важливо не забувати про себе та рідних, як автор цього висловлювання, я хочу сказати, що якщо ти кохаєш щиро, без усіляких домішок свого леткого хімічно-створеного тіла, ти будеш кохати завжди. І не важливо скільки пройшло часу, та у якому місці і стані ти не знаходишся. Головне, не забути про те що ти особистість, тобі це життя дано не просто так. Тобі це життя дано, щоб ти хоч щось змінив у цьому світі, при цьому розвиваючись все більше і більше та пізнаючи себе та свою сутність. Люби себе. Хай твоя кава буде років так десять ніжитись на сонці, і ти повір, втратиш, ще не одну кохану людину нажаль. Треба жити далі. Це розуміти боляче, але важливо. Так колись хтось втратить і тебе. Кохану і дорогу людину. Отаке у нас химерне життя. Ставтесь до цього легше, щоб у свої років 80 , не жалкувати , про не скоєне у своєму житті. Любіть своє життя. Та цініть кожну хвилину.