Анаграмма для французского короля

                Анаграма для французького короля
                казка

Тихо. Чути тільки, як поскрипує по паперу фломастер. Це Едик ним поскрипує. На його аркуші – п`ять літер: А, Р, Ж, И, П.
У кімнаті тепло, тож одягнений Едик легко, у коротенькі шортики та футболочку. Мами поряд нема, а сидить він прямо-прямісінько. Бо на голові корона.
«ЖИРАП» - вивів старанною рукою.


Ззаду, з протилежного кінця кімнати, від вікна, почувся збуджений гомін, щедро пересипаний сміхом. Гарно вбрані дами зашепотіли щось рожевощоким кавалерам у білих перуках, а ті переказали це іншим кавалерам та іншим дамам.
- Жирап! Жирап! – полинуло звідусіль.
- Ви чули?
- Жирап! Жирап!
- Отакої!..
Раптом хтось пронизливо загорланив:
- Віват, король!
Гомін вщух. Натовп розступився. І всі побачили вдалині химерні плямисті будівлі, схожі на жирафів. На високих тонких ніжках, довгошиї, рогаті-вухаті, ці дивні споруди, здається, небезпечно коливались і в будь-яку мить могли розсипатись. Одна надто чутлива дама, як тільки-но побачила їх, знепритомніла. Їй принесли води, а Едик, зітхнувши, продовжив своє писання.


«ПИЖАР» - з`явилось трохи нижче на листку.
Знову все зашепотіло, зашипіло, забідкалось, зйойкнуло й змовкло.
- Віват, король! – якось зовсім вже по-дурному заволав все той же пронизливий голос із натовпу.
Едик з надією став вдивлятись у схилені в поклонах постаті.
Придворні знов розступились – і химерне жираф`яче місто запалало вогнем, запихкало пострілами й вибухами. Три надто чутливі дами тут же зомліли. Кавалери побігли їм по воду.


Едик винувато зітхнув, трохи подумав і вивів:
«РЖАПИ».
Підніс лівою рукою важку, із чистого золота, корону, а правою почухав спітнілі лоб та потилицю.
Мовчанка позаду була такою гнітючою, що озирнутись він уже не ризикнув. Чув, як по черзі зомлівали та падали дами, як хтось пирскав на них водою.
- Віват, король! – самотньо-безнадійно повисло у згущеному повітрі кімнати.
- Краще вже було б Жирап, - подумав Едик, але продовжив далі.
«ЖРИАП, ПРИАЖ, АИРЖП», - все більш невпевнено поскрипував королівський фломастер.
- РИПАЖ, ПАЖИР, - ледь чутно шепотіли зблідлі губи Його Величності. – ПАЖИР… ПАЖИР…
Едик навіть вуха долонями затулив, аби не чути, скільком його підданим потьмариться на цей раз.


- От до чого той «ЖИР»?! – у відчаї став міркувати він. – А «ПА» - не так вже й погано, здається… Таке легко-безтурботне, танцювальне… Парам, парам, парам…Стривайте-стривайте... А може… може… може, Париж?.. Ммм… Париж… Париииж…
За спиною Едика стояла тиша. Але, сто відсотків, була вона вже зовсім іншою! Едик це відразу відчув! Тому й наважився озирнутись.


Що почалось тут за мить! Спочатку пошепки, а потім все голосніше й голосніше придворні стали схвально повторювати:
- Париж! О Париж! Віват, король! Париж! Віват, Париж! Король!
Почулись аплодисменти, вигуки, залпи феєрверку. Усе навколо осяялось різнобарвними вогнями. Звідкілясь зі стелі чи з небес посипалось блискуче конфетті.
- Париж! О Париж! Віват, Париж!
Натовп кричав, сміявся, тішився, мов мала дитина – щиро, по-справжньому. А позад нього виростало найкраще місто у світі – Париж. Уже височіла над ним трохи схожа на жирафу Ейфелева вежа. Гостинно запрошував пройтися безтурботний Монмартр, а найкращі художники світу вже поспішали купити свої пензлі, щоб намалювати найкращі у світі картини…
Едик ще трохи помилувався святом, що власноруч і заподіяв. А потім обережно-обережно зняв з голови корону, поклав її на стіл, щасливо всміхнувся, закрив на ключ двері і побіг гратися на вулицю.

…………………………………………………………………………………………………..
Це ж треба – Ржапи!.. Брррр…
Інколи моторошно стає, як подумаєш, що все могло бути інакше…