Маневри гумореска

              Надежда Мартынова Данчак
             “В честь і в пам’ять нашим маневрам ”

Пузатий майор звертається до сержанта
-    Сержант Петренко підійди.
- Слухаю пане майоре.
- Та чого ти, пане майоре, пане майоре – скоро знову будемо  товаришами, а може  1 “настоящими “  панами.
Петренко, я тобі по секрету скажу, що для підняття бойової “мощі”, треба відремонтувати тайний об’єкт, і то в короткий термін.
Ну то що, що там відпочивають офіцери, ти ж знаєш, що геніальні плани бойових маневрів, наказів, рішень, приймають у місцях відпочинку, бо вже нічого робити, як тільки відпочивати. Матеріальна частина розібрана, “розтикана”, продана, пропита, тай для своїх потреб схована...
А відпочивати можна і в бані. Знаєш, що це стимул – пар, до пару, температура – кров вдаряє в мізки і феєрверк геніальних рішень. Так, що об’єкт повинен бути готовий, і не гірше чим на Заход1, або в цій Америці. Вони теж тут на маневрах будуть думати і дивитися, правда, що їм показати - це проблема, але треба.
Так що, не ударимо гряззю в обличчя. Об’єкт повинен бути обкладений кахлем, чистенький і гарненький. Знайдеш солдатів, які зможуть добре обкласти, а то як в цій Америці, то там все в кахлі, а у нас, то ще треба шукати чим, де і кого обложити . Ясно? Ударимо по кахлі в бойовому місці, об’єкті відпочинку!
          А завтра, відправиш  солдата – “клаповухого” , до мене в барак номер7, квартира 2. Казав він, що знає комп’ютер. То хай научить мою Галю, як на клавішу нажимати,  в школі задали порахувати задачу, а на яку там клавішу натискати вона не знає. Як натисне, то все вискакує – не те, що треба. А з ним, клаповухим, як натисне-де треба, то вискочить те, що треба.
Ну чого ти, та то лишній комп’ютер оказався на пульті управління, то я в цілях матеріального збереження і забрав собі – і користь буде і Галя научиться. Прийде клаповухий, то научить на що нажимати, і що  вискочити повинно.
           Слухай, то як це можна так дома роз’їстися до 60-го розміру. Завтра цього “бомбовоза”, направиш на розвантаження поїзда із Чернівців. Жінка з базару повертається, сумки такі – на пів купе, по пуду кожна. Минулий раз провідниця допомагала, тягнула за ручки, а жінка рогом знизу, насилу пів вагона розвантажили. Сумки, як контейнера.
 -А що там?
- Провізія, сало, всяке барахло,  треба ж сім’ю кормити.
Ой, я ледь не луснув зо сміху, дивлюсь, “капітанша Березкіна” (співає)  “стройная березка, стройная березка” – повзе танк, пудовий баул на спині, по пів пуда на руках, з-заді на роликах ще один, а в зубах, на шиї, сумка поштарки, касира із “снікерсами”. А далі – мій танк повзе, ну зовсім не краще, ще страшніший. То я  рішив послати на допомогу цього “бомбардировщика”, з 5 роти. Хай  допомагає, може тоді в 54-й розмір влізе, легше армійській казні буде прокормить.
Ти дивись, якщо хтось не влазить в шеренгу, то на спец. роботи.
Чого ти дивишся на мій живіт – я давно служу, бач яка тяжка служба. То пузатих, без мозків, вже повиганяли, а я “голова”, на мені вся матеріальна частина, та продукти, то я такий, армії потрібний.
Покажуть  американських генералів, всі такі “піджарі”, того, що на всьому готовому, а тут самому треба підвищувати бойову і побутову підготовку. Виживати на теренах  вільної України, щоб не вмерли , не дай Боже.
Ти ж бачив, як американці навчаються, повзають в “кала банях” пузом по грязі,   бігають по полям без всякої потреби. А  скільки їдять, то у нас усіх вільних українців можна цим накормити. Показали, що ми теж їмо, не менше, з міністром їли, ні каплі не розлили, якби не камери, тьфу, телекамери, вилизали б тарілки.
Так, якщо у нас, солдат розгрузить поїзд із Чернівців, та піввагона привезе до мого дому, то користь “ ячейці” вільної України, та й самій Україні буде. А її армія буде міцна, як гранітна скала. Тоді можна й кричати: “Слава вільній Україні, наша армія міцна!”







© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2011
Свидетельство о публикации №11102176757