ЩЕ Й ТАКЕ БУВА...

Окуляри свої шукаю, шукаю...
Звісно,
Я ж без них не можу, не обійдуся.
І туди і сюди крутюся, вертюся,
Все шукаю...
Сама з собою розмовляю.
Та тільки ж десь тут лежали
Та де ж вони знову поділись?
Це ти взяв!
До дідуся звертаюсь.
Давай він по кишенях в себе шукати.
Немає...
-Треба шукати,
До мене промовляє.
Туди, сюди ходить по хаті.
Шукає...
А я все сама з собою розмовляю.
Та де ж, та де ж...
Та де ж вони ділись!
Вони ж мені так потрібні,
Зараз!
-Ну, візьми мої...
В руці мені протягає.
Взяла.
З радощів, що почну нарешті роботу робити
Давай же їх
На свої очі натягати.
Коли чую...
Щоб натягти,
Щось мені на лобі почало заважати,
Але на це увагу не звертаю.
Вдруге, в третє роблю спробу.
Та ще ж таки натягаю!
Але ж знову щось таки заважає!
Мац руками, мац...
Що воно таке...
А таке...
Що мої окуляри та на мені ж!
На моєму ж лобі!
Тільки трішечки вище.
А дідусеві почала натягати,
Аж руки почали тремтіти,
Вже зверху своїх мостити.
Дідусь, дідусь!
Ти ж на мене подивись!
Та ось , де мої окуляри поділись!
Мої окуляри та на моєму ж лобі і були!
На окуляри свої
Та натягаю ще й твої!
Нічого сказати...
І давай у двох,
Від душі сміятись(реготати).