Пригоди з окулярами

            
Щоб роботу зробити,
Треба ж при собі окуляри мати.
Де постійно їх кладу,
Дивлюсь...
Там їх вже немає.
Давай їх мерщій шукати.
Але...
Ніде моїх окулярів таки не має.
Раптом на кухню заклопотано,
Дідусь швидко заходить,
Ніби влітає.
Метушиться, все перериває.
Бачу щось шукає...
Про себе щось бурмоче
-Де я їх міг подіти...
Я ж спішу...
Роботу треба доробити!
День вже спливає!
Ти їх не бачила, не брала?
Та окуляри свої все шукаю,
До мене промовляє.
Та не брала я твої окуляри,
Мої десь ділися...
Теж весь час їх шукаю.
А моїх не брав ти?
Бо часто своїх не знайшовши,
Що твої подумавши,
Мої підбираєш.
І в свою кишеню  кладеш,(запихаєш).
Ні твоїх, ні моїх...
Як без рук, без них...
Що ж будемо робити?
А що ж робити...
Ну, що ж...
Давай разом будемо шукати.
Почав дідусь ще раз по кишенях шукати.
О! Ось же твої...
В мене в кишені!
Як я шукав їх...
Мені відповідає.
Я так і знала,
Що мої окуляри,
У тебе в кишені треба шукати.
Раджу тобі,
-Прив'яжи ти свої окуляри,
На мотузці на шию.
Та й не будеш весь час їх шукати,
Помилково мої брати.
Щось я своїх ще не знайшов...
Що ж ...
Без них робити пішов.
Поки що без них обійдусь.
Знайду як додому повернусь.
Вийшов.
Знову заходить до хати.
Промовляє...
-Вже не треба шукати.
Свої окуляри я в майстерні знайшов.