Про бабусю

               
Наша люба бабуся ріднесенька,
Тепер вже з паличкою не розлучається.
Своїми  хворими ніженьками
ледве-ледве з нею передвигається.

Але всеж таки  щось планує,
Та щось зробити намагається.
Про все, про всіх турбується,
За все, за всіх переживає,хвилюється.

Навіть на рівному місті
Часто падає, перечіпляється.
Від болю так застогне,
Так гірко заплаче,як дитина.

Нещаднi болячки
Не дають жити, працювати.
З якоюсь образою підніметься
Та знову починає працювати.

А як  когось з нас побачить,
Знову гірко заплаче...
Бо ,так любить життя своє,
Своїх діток та онуків.

Їм мило посмiхнеться
Та знову за роботу береться.
У своєму стані все щось поробляє
Продовжує, за своє життя боротися!

Працюючи, частенько про себе
По пам'ятi те що в школi вчила,
Вiршi Пушкіна,Лермонтова,Некрасова,
Єсеніна та Шевченка виразно читає.

З звхватом  виконуючи роботу,
Руками щось імпровізує,
Від  цього задоволення
Вона стає мов та дитина.

Пiд  якусь улюблену мелодiю,
Свої куплети на ходу швидко складає.
Її аж до неба пiдiймає!
Нiби на крилах вона все лiтає...

Куплети з відомих романсів,
З молодості та все життя любить,
З великим задоволенням  їх підспівує.
I свiй настрiй радiстю наповнює.

Від образи на свої ті болячки,
Знову може гірко заплакати.
А як тільки трішечки полегшає,
Знову мерщій до роботи береться.

I ГОСПОДЬ ЇЙ ВЕСЬ ЧАС ТЕРПIННЯ ДОДАЄ.

Наша бабуся своею любовью та турботою,
Всiх обгортає та захищає,як та ненечка.
Всьому доброму та щирому в життi,
Нас онукiв та дiтей постiйно навчає.

Нехай же Господь нашу любу бабусю береже,
Здоров`ям і терпінням укріпляє.
Від нестерпного  болю  оберігає,
Та  вік  її надовго продовжує...