Роздуми у краci весни

Квітуча весна.
Вечір.
Затишний куточок.
Моє улюблене подвір`я .
Квітучий садочок.
Повітря тепле, запашне, запашне.
Зовсім поруч ще й ставочок.
На бугрі за ставком лісочок.
У лісі соловейко тьохкає, тьохкає,
Так чарівно, мелодійно співає...
Співом своїм душі натхнення додає.
Почуттям її до повна наповнює,
А на небі яскраві зіроньки
Вже миготять сяють...
І місяць, загадковий місяць
Як човен, в безкінечнім океані
По небу пливе й пливе, не поринає...
А навкруги
Казкова чарівна тиша...
Все ніби засинає...
А я...
Дивлюсь на небо загадкове, місяць, зорі,
Думки пролітають прозорі...
Баченим , почутим насолоджуючись
Все навкруги бачу, відчуваю.
Яка ж навкруги
Божої Природи краса буяє!
І я живу у цьому земному раю,
Але ж по закону Природи
Тимчасово у ньому перебуваю.
І ніби піщинка одна, однісінька
В безкінечному просторі земної кулі,
Зі своїми враженнями , думками
Задумливо , мрійливо
Сиджу та й думаю...
Думку свою гадаю...
По душі бажанню
Довго могла би ще жити,
По в змозі ще щось й робити .
Насолоджуючись красою життя
І жити , жити...
Але треба признати по суті.
Могла б би ... Могла б би ...
Якби ж ...
Якби ж не численні травми, хвороби ,
На протязі життя здобуті.
Та й роки вже промайнули,
Вже прожиті.
Не хочеться про це думати ,
Але свідомістю своєю відчуваю
І все ж мушу признати ,
Що земну красу життя
Все ж прийде час покидати.
І по закону Природи
У невідому мені вічність , відходити.
Цим земний шлях і завершити...
Бо минулому не має вороття ,
Але ж як і завжди
Я так люблю своє земне життя.
І Слава Богу що ще живу
І бачу , відчуваю навкруги життя красу ,
І через усе життя
Я цю любов в душі несу...