Ми, то ми

Кожного ранку, коли сонце пестить шкіру, я розсуваю фіранки, прочиняю навстіж вікна і впускаю щастя.  Щастя повільно наповнює кімнату й мене, воно витісняє кров і заповнює мої судини собою. Щастя шепоче мені у вухо, бавиться з волоссям,заглядає в іскристі очі.  Я вслухаюсь в шепіт, а він, ніби морський прибій:
- Шшшш. Шшш. Шшшшш.
І від цього «шшш» на душі стає так піднесено, ейфорійно, я ніби хочу обійняти увесь світ й ніколи не відпускати його.
А потім я звішую ноги і бовтаю ними у повітрі, довго-довго, допоки пальці не стають багряними від холоду. Та мені ж тепло, мене ніжить Щастя, приємно так ніжить. Ще трохи бовтання, і я лечу. Далеко, за море, за планету, за сонце. І міцно тримаю Щастя за руку, воно ось тут, зі мною поруч. Ми летимо з ним разом, ми летіли разом й летітимемо. Бо ми, то є ми. Ми єдині, нерозривні, сплетені один з одного.Ще трохи, і Щастя садовить мене на підвіконня і шепоче у вухо, бавиться з волоссям,заглядає в іскристі очі.