Альо... мезозой? Сказка Украинский язык

 








                А Л ЬО...  МЕЗОЗОЙ?
               
                Казка - феєрія               
                для дітей














                ДІЙОВІ ОСОБИ:

Г е д о н –  зоряний мандрівник, хоронитель Всесвітнього Добра
К а т я - учениця
Д і м а  -  учень
Ч е р т е н я
Г е н а - птеродактиль з мезозою
З і т а - адаптор з юри
А в т а н д и л – древній ящір
С а т а н а –  злий дух











             Яскраво освітлена сцена. Чутні звуки веселої музики. Над сценою з'являється хмаринка, на якій сидить, звісивши босі ноги, сивобородий лисуватий  д і д о к.

Д і д о к /у зал/. Хлоп’ята... це Земля?.. Сіті Київ?.. /Дочекавшись відповіді./ Виходить, все гаразд... /Крекчучи, спускається на сцену  мотузяною драбиною./ Давненько я не бував у цих краях... І відчуваю, що даремно... /Показує./ Ось... телеграмку надіслали... /Читає./ " Милий Гедоне, допоможи нам! Врятуй душі  наші  грішні... гинемо!" /Хитає головою./ А я ж казав їм... цим архаровцям: живіть у мирі і злагоді, не підводьте Творця свого!  Так ні… куди там!? Таке коять, що й сам Сатана позаздрити може.

Г о л о с . А ти не чіпай мого татка! Хто вередує – з того й попит! /По сцені, ховаючись у темних кутках, пробігає Ч о р т е н я./

Ге д о н/побачивши Чортеня/:  А-а... це ти, пустунчику, голосок свій подаєш. Чому завітав так раненько?

Ч о р т е н я. А мене татусь прислав!

Г е д о н. І навіщо, цікаво знати?

Ч о р т е н я. Сказати тобі, що дарма ти на своїй хмаринці сюди приплив... хі-хі-хі...

Г е д о н. Чому ж це?

Ч о р т е н я.   А  тому,  що  все  це незабаром   полетить  у   таррр-тарррари... ха-ха-ха... І знову скрізь буде пітьма, пітьма, пітьма... А мій таточко знову стане Князем... ух!.. ух!.. ух!..
Стрибає,  зловтішається.

Г е д о н/спостерігаючи за Чортеням/. Ой... стережись-но, бешкетнику, покарає тебе Всевишній за всі твої витівки.

Ч о р т е н я. Та знаю, знаю - хитрий він стариган... ха-ха-ха...

Г е д о н. Не хитрий, а мудрий... дурнику ти нерозумний! Чи навів би Творець наш оцю чудову красу, якби в нього, як у  твого татуся, отут /указує на голову/ порожньо було?

Ч о р т е н я. Порожньо - не порожньо, а все одно - не можна було цього робити, татка не спитавши! Стільки років жили без світла, і ще прожили б...

Г е д о н. А ти сам пометикуй, дитинко, що краще: коли навколо пітьма непроглядна чи коли серед цієї пітьми, невідомо звідки, світле проміннячко з'явилося… га?

Ч о р т е н я. Та не проміннячко  він -  цілу половину в татка відітнув... ух!.. ух!.. ух!..

Г е д о н.  Не відітнув, а розділив усе нарівно.  Твому татусю і всій вашій братії залишив  ніч, а людям та всьому живому – день подарував. Щоб жили вони на цій Земельці  і життю  раділи.

Ч о р т е н я. Але ж не радіють! Сам подивися, що витинають ці мазунчики двоногі. Тато каже: до такого навіть у нас,  у пеклі,  ще не дотумкали... ха-ха-ха!

Г е д о н/сердито/. А це вже не твого розуму справа, вертихвісте окаянний... І взагалі, миленький, іди-но геть з моїх очей! І запам'ятай, голубе: не бачити тобі вічної пітьми, як вух своїх! Так і передай татусеві.

Ч о р т е н я  /кривляється/. А нічого я не передаватиму!  І нікуди я не піду! А мені й тут подобається... ух!.. ух!.. ух!..
Стрибає по сцені, куражиться.

Г е д о н/бурчить/. Постривай-но, друзяко...  Це тобі не пекло, де можна робити все, що заманеться. Отримуй! /Піднімає руку. Чутно гуркіт грому, мигає світло./

Ч о р т е н я. Ай!. Ай! /Гасає по сцені./  Що ти робиш?.. Ай-ай... Досить!.. Ой-ой-ой! Не треба... боляче мені... Ай-яй-яй! Ой-ой-ой!..

Зникає.

Г е д о н/у зал/. Нікому не дозволено бути нечемним, та ще із самим Всевишнім… правда, хлоп’ята? /Після відповіді залу./ Нутіс… а тепер до діла. /Іде на авансцену./ В одному це Чортеня має рацію: забагато на Землі вашій дурниць робиться. /Зітхає/ Мабуть, не тією доріжкою ці пестунчики Божі пішли, заблукали трохи… /Бадьоро./

 Та це не біда – на шлях істинний повернутися ніколи не   пізно, була б охота.  /Тихенько./ Скажу вам по секрету, хлоп’ятка: надумав я тут одну штукенцію провернути. Не знаю, правда, що з цього вийде, але спробувати треба – часу обмаль! Допомагайте й ви, як можете, дідусю Гедону - отак, миром усім ваші лиха земні й здолаємо.

/Піднімається драбиною на хмаринку./ А  я  відлучуся  на  хвилинку. Хазяйство  в  мене  он яке –  оком не осягнеш! І скрізь треба встигнути: провідати, підправити, а іноді й ладу дати - не без цього.  /Зітхає./ Що поробиш, така вже в мене, старого Гедона, посада - зберігати і примножувати Добро Всесвітнє, якому ой як непросто живеться в цьому зоряному світі...

Зникає разом із хмаринкою. Чутні звуки польоту. 
На сцені з'являється птеродактиль Г е н а.

Г е н а/плавно пересуваючись по сцені і змахуючи руками-крилами/.

Хотів би  світові  я  всьому  розказати,
Як  ще з  дитинства  мріяв  я  літати,
Та  чув  лише  одне:  "Маленький  ти,  хлоп'ятко!
Побудь  ще  трохи біля  неньки,  біля  татка."
Ех… як  би  швидче в  мене  крильця  підросли
І  до  зірок  мене,  нарешті,   віднесли!

/Зупинився, подивився навколо./ Дуже цікаво … сказав - термінова справа, а самого немає…

Чутні звуки польоту. Входять школярі К а т я  і  Д і м а.

К а т я /побачивши Гену/.  Привіт!
Г е н а. Хай!
Д і м а /підходить до Гени/. Ти птеродактиль?
Г е н а. Угу... тільки літати ще не  вмію.
К а т я. Нічого, навчишся.
Д і м а. Ти з мезозою?
Г е н а. Угу. А ви?
К а т я. Земляни ми. Чоловічки.
Д і м а. Чув про таких?
Г е н а. Угу… мені дідусь Гедон розповідав.
Д і м а. А як тебе звуть?
Г е н а. По-нашому – Гуанім, по-вашому – Гена.
К а т я /чемно/. Дуже приємно, я – Катя. /Простягає руку./

Рукостискання.

Д і м а /підходить/. Діма!
Рукостискання.
К а т я. А твого мезозою на карті немає.
Г е н а /знизує плечима/. Нічого дивного – це інший часовий вимір. У нас своя географія… 
 
Д і м а. А де ви знаходитеся?
Г е н а. В районі сузір'я ;Гончих  псів;.   Півгодини льоту.
К а т я. А с дідусем Гедоном ти давно знайомий?
Г е н а. Чимало. Він часто нам телефонує. Цікавиться, як справи після переселення. Якщо чесно, не можу зрозуміти, навіщо я йому знадобився?

К а т я.  Не йому, а нам.
Д і м а. Із  Сатаною треба розібратися.
Г е н а. Ого!  Він що… бешкетує?

К а т я. Не те слово... зовсім оборзів! На дідуся Бога вже наїхав!
Д і м а. А на Землі… подивись – всюди безлад і війни!
К а т я. І скрізь він свого носа суне.
Д і м а.  Треба якось його зупинити!
К а т я.  Так вважає дідусь Гедон.

Г е н а /хитає головою/.  Одна-а-ак, задачки ви задаєте…...
К а т я /звузивши очі/. Що… злякався?
Г е н а. Іще чого? Просто над цим треба гарненько подумати.
Д і м а /зітхає/.  Атож, голими руками його не візьмеш. 
К а т я /Гені/. Не прикидайся, вмикай швидше свою розумну голову.
Д і м а. Ти ж особливий...
К а т я. Вундеркінд тобто…
Г е н а /швидко/. Звідки знаєш?
Д і м а. У нас, між іншим, міжгалактична база даних  є.
Г е н а /раптом, радісно/. Згадав!
К а т я /здивовано/. Що?

Г е н а. Ми з вами на шкільній олімпіаді зустрічалися! На Марсі!

Д і м а. Точно! Півроку тому.  Тільки ми з Катею по астрофізиці йшли…
К а т я. … а ти  – по кібернетиці! Ти ще формулу якусь знамениту винайшов… пам'ятаєш?

Г е н а /морщиться/.  Не формулу, а закон перетворення інформації в складних системах керування.

К а т я і Д і м а /разом/. У-у...у-у-у…

К а т я /Гені/. Ти  не вундеркінд,  ти - геній!

Аплодують.

Г е н а. Між іншим, ваші  логарифми зміщення галактик теж не хухри-мухри.
 
Д і м а. Тим краще! Тож тепер ми й маємо разом щось придумати...

К а т я. ... щоб люди більше слухали дідуся Бога, а не цього хвалька Сатану!

Раптово гасне світло.  У залі, у фіолетовому світлі променя, з'являється істота в чорному. Це С а т а н а.

С а т а н а. Гей, ви... малеча! Про що ви там шепочетесь? Які капості проти мене вигадуєте?

К а т я /хоробро/. А ми перед тобою звітувати не збираємось!
Д і м а. Ти навіщо  світло вимкнув?
Г е н а. Так  нечесно!

С а т а н а /піднімаючись на сцену/. Нечесно, кажете... ха-ха-ха...  /Діти ховаються по кутках./ А світло створювати без мого відома, як – чесно було?

К а т я. Але ж без світла життя не буває!
Д і м а. Ти що… тупий?
Г е н а. Не розумієш цього?

С а т а н а. Не нахабнійте, недолітки! Цей Бог придумав життя, та пожалів для вас розуму. А ви життя перетворили на зло! І це зло має бути знищене, поки не розповзлося по інших планетах... ясно? Ха-ха-ха...

К а т я. Нічого не ясно!
Д і м а. І життя - це зовсім не зло, а радість!
Г е н а. Час би й тобі це зрозуміти!

С а т а н а. Нічого собі, радість... Іще трохи – і не второпаєте, куди бігти від такої радості… ха-ха-ха…

Зловтішається.

К а т я.  А це ми ще подивимося – хто й  куди бігтиме, чортяко немитий!
Д і м а. Поверни нам світло, тобі кажуть!

С а т а н а. І не мрійте... Я поверну тільки те, що в мене відібрали – вічну темряву! А потім влаштую на Землі свій сатанинський бал і змушу вас, дурних чоловічків, танцювати доти, поки ви  всі не опинитесь у мене в пеклі... ха-ха-ха...

 Сцена сатанинського балу. Звучить фрагмент "Вальпургієвої ночі" з опери Ш. Гуно "Фауст".

То що… сподобалось?  Ха-ха-ха…

К а т я. Не дочекаєшся, хвалько!
Д і м а. Навіть і не мрій!
Г е н а. Це ми зробимо так, що незабаром ти сам танцюватимеш під нашу дудку.

С а т а н а. Навіть так?.. ха-ха-ха! Ну, що ж... зізнаюсь:  мені подобається ваша   зухвалість!  Спробуйте, потягайтеся зі мною, малеча. Але даю вам на це лише одну годину! І якщо не впораєтесь за цей час - нарікайте на себе…ха-ха-ха...

Зникає.  З'являється світло.

Д і м а/дивиться навколо/. От недоумок... таке тут намолов...
Ка т я. Так... нахаба ще той...
Г е н а /морщиться/. Добре… досить вам пхикати! Краще давайте вирішувати, що далі робити будемо.

Д і м а /знизує плечима/. Я поки не знаю...
К а т я. Я теж...
Г е н а /зітхає/. І в мене нічого в голову не лізе... /Раптом./
Стривайте!

К а т я /злякано/. Що?
Г е н а.  Здається... тут хтось із наших…
Д і м а /не розуміючи/. Де?
Г е н а. Он там!

Указує на зал. Діма і Катя дивляться на глядачів.

Д і м а. Не бачу...
К а т я /Гені/. Ти не жартуєш?
Г е н а. Робити мені нічого…Я біоструми відчуваю.
К а т я /пошепки/. А може... це Сатана там сховався?

Г е н а /Каті, іронічно/. Теж мені…боягузка... А ще воювати зібралася. /

Спускається в зал. Іде, вдивляючись у глядачів/ Ні... не цей...   /Шукає./   Десь тут... /Раптом./ Ось! /Зупинився біля Д і в ч и н- к и./ Привіт!

Д і в ч и н к а /підвелася/. Зірум!
Г е н а. Арбегу... дюрр-фіш... меррум бум, профюрумм... грімм?..

Д і в ч и н к а. Йорр...кудрі-мам...бюр верш-буррім,   ум йок  ширр… брюм!

К а т я /зі сцени/. Гей, ви…мезозойщики!  Досить знайомитись!

Д і м а/кличе/. Ідіть сюди!

Г е н а /йде з дівчинкою до сцени/. Це моя сусідка! Тільки я з тріасу, а вона з - юри.

К а т я. А що вона тут робить?
Г е н а. До школи ходить.
К а т я /злякано/. То вона шпигунка?

Г е н а /сміється/. Ага... Сатана прислав... /Серйозно/. Вона – адаптор... тобто науковий співробітник, по-вашому. Землян вивчає...

Д і м а /захоплено/. А-а-а… треба ж таке…
К а т я. Прикольно! /Дівчинці./ Давай дружити!
Д і в ч и н к а. Без проблем!

Рукостискання.

Д і м а. А як тебе звати?

Д і в ч и н к а. Зіта!
К а т я. А я - Катя!
Д і м а /підходить/. Діма! /Легкий уклін./
 
З і т а. Дуже приємно! /Уклін./ Шкода, раніше не зустрілися...
К а т я. Чому?
З і т а. Відлітати час!
Д і м а. Куди... у мезозой?

З і т а. Ні,  у кайнозой.  Я збираю матеріал для дисертації…

К а т я /рішуче/. Думаю, твоя дисертація зачекає. І кайнозой теж!
З і т а /стривожено/. А що сталося?

К а т я. Є важливіші справи!
З і т а. Наприклад?
К а т я. Ти що... не знаєш?
З і т а. Про що?
Д і м а.  Війна йде!
З і т а /оглядається/. Де?
Г е н а. Там! /Указує нагору./
Д і м а.  Між Богом і Сатаною!
К а т я. Остання фаза.

Г е н а. Це значить:  хто – кого…
Д і м а. Світло – чи вічна темрява... як було колись.
З і т а. Так...  ми чули про це.

К а т я. Ну, от... а ти: відлітати час…кайнозой…

    Пауза.

З і т а /рішуче/. Добре... з кайнозоєм   якось розберемося. Є пропозиції?
Д і м а. Та ми намагалися тут дещо придумати...
К а т я.  Але поки нічого  путнього не  знайшли...
Г е н а. І не знаємо  навіть  -  з чого починати...

З і т а. Ясно... /Дістає блокнотик./ У мене є деякі наробітки. Можливо,  вони  нам допоможуть...

К а т я  / заглядає до блокнотика/. Як цікаво…

З і т а /забирає блокнотик від Каті/. Спочатку треба зрозуміти – як...  як  саме нам боротися із Сатаною?

Г е н а /тріумфуючи/. А що я казав?!

Д і м а /Гені/. Ми й без тебе знаємо: Сатана – це не двірський хлопчисько.
З і т а /дивиться у блокнотик, читає/. "Однією з яскравіших ознак Вищого Розуму в людей є любов до мистецтва".

Д і м а /гордо/. Я знаю - це в нас від інопланетян! 

Г е н а /здивовано/. Не зрозумів... Ви ж вийшли з мартишок! /Сміється./

К а т я /Гені, ображенно/. Сам ти макака... мезозойщик недороблений!

Д і м а /наступаючи на Гену/. Утік від нас зі своїми довгошиїми батьками, та ще й зазнаєшся?

З і т а /зупиняючи Діму/. Добре... не сваріться: нас усіх зробив дідусь Бог! /Читає./ " Коли говорять гармати – музи мовчать".

   Пауза.

Д і м а. Здається, я починаю розуміти, до чого веде Зіта...
Г е н а. А тут і розуміти нічого...
К а т я /ревниво/. Так, досить тобі... розумник... Кажи швидше - що  надумав?
Г е н а.  Коли говорять гармати, треба зробити навпаки!
К а т я /розгублено/. Тобто… як це - "навпаки"?

Г е н а. Щоб стало більше муз, ніж гармат! Закон елементарної логіки.

Д і м а /радісно/. Вірно! Ми зараз влаштуємо такий концерт, який почують не лише на Землі, а й у мезозої, кайнозої... на всіх  планетах  галактики!

         Великий, спортивно-танцювальний та вокальний, номір.
               
К а т я /радіє,  плескає в долоні/.   Супер!  Наше,  зоряне, шоу  заповнить весь простір,    і Сатані нічого не залишиться, як звалити  з  Землі  до свого пекла...

Д і м а  ... разом з іншою,   ворожнечею  до нас,  шантрапою!

З і т а. Цілком вірно, малий! /Читає далі./ "Сатана ненавидить порядок і гармонію. Він звик до мороку і хаосу - в іншім середовищі він існувати не може". /Закрила блокнотик./ Так…на перше питання ми, здається, відповіли. Тепер треба подумати ось про що…

Усі  дивляться на Зіту.

З і т а /Тихо/. Для того, щоб грати і співати, нам потрібні інструменти, пульти, колонки…  Все це коштує чимало грошей. Де ми їх візьмемо?

Пауза

Д і м а /риється в кишенях/. У мене…/показує/ ось, є трохи…мама дала. На бутерброди.

К а т я. Я можу закласти в ломбарді ці кліпси. /Показує./

Г е н а. В нас   у мезозої грошей взагалі немає. Все безкоштовно. Але я можу продати оцю сергу. /Показує./

З і т а /зітхнула/. Так... на ці копійки ми зможемо купити хіба що морозиво...

Пауза.
       /Раптом рішуче./ Ну, ось що... /Підкликає усіх до себе./ Є в мене один... заможній знайомий – А в т а н д и л. Це древній ящір, стежить за порядком в астральному світі... ну щось на зразок небесного  президента,  якщо по-вашому... 
Радісний гомін присутніх.

       Тихіше… Сатана почує! /Продовжує./ Думаю… він зможе нам допомогти... тільки пробитися до нього зовсім непросто. /Всім./ Хто з вас у комп'ютерах шарить?
 
К а т я /упевнено/. Він! /Указує на Діму./

З і т а. Тримай! /Дає Дімі невеличкий пульт./ Спробуй спочатку пройти оцей код... з потрійним захистом. /Відкриває блокнотик, показує/. Потім набереш цей номер...

Г е н а. Тільки врахуй: у нього там екстрений зв'язок із усіма планетами, сузір'ями і галактиками. І рівень технічний ще той...

К а т я /здивовано/. Цікаво... а   ти  відкіля  це   знаєш?

Г е н а /буденно/.  Він у нас буває… у своїх справах. Ми з ним у футбол  граємо.  А  ще  він  дає  нам  уроки  з  дзюдо  та  вчить  іноземним  мовам.

К а т я /вражена/. Ні фіга собі…

З і т а /Дімі/. Ну що... вукдеркіндер - почнемо?

Д і м а /пробуючи пульт/. Зараз... ще трошки... /Натискає кнопки прилада. Чутні короткі гудки, різні шуми, звуки космосу. Раптом радісно./ Все! Здається,
вийшло... Прямого зв'язку нема, але можна послати повідомлення.

З і т а. Чудово! /Диктує./ "Просимо терміново прибути. Виконуємо завдання дідуся Гедона, потрібна ваша допомога. Планета Земля. Зіта."

К а т я /Дімі/. Гадаєш…  дійде?

Д і м а. Тихо! /Натискає кнопку./ Є контакт!

Вигуки радощів, обійми.
Дитяі  голоси  заглушають   раптом звуки польоту, мигає світло. З'являється ящір А в т а н д и л.
               
                ПІСНЯ - РОЗПОВІДЬ АВТАНДИЛА


/Мелодекламація./       
Я древній ящір Автандил,                На цій Землі колись я жив.               
Гуляли ми тут чередами                Серед  ярів, серед лощин.               
Сигиллярії та хвощі               
Шуміли кронами над нами.                Та раптом трапилося горе ¬–               
Імла спустилась, зникло море,                З’явились гори з льоду скрізь,                І аж за хмари піднялись.                Вітри прийшли і з ними холод.                І голод, голод, голод, голод...                Усі пропали. Я один               
Лишився - ящір Автандил.

   /Співає./

Динозаври ми неперевершені!               
Завжди, у всьому були ми першими!                Тут на Землі за мільйони літ,                Ми залишили могутній слід!               
Серед саван і пустель  безмежних               
Ми відчували себе незалежними.                А як до бою приходив час,               
Завжди клятий ворог тікав від нас!

  /Мелодекламація./

Тоді, у хаосі й  безводді,                Мене спасла рука Господня.               
В останню мить, неначе в сні,               
Мені явився лик ясний.               
Раптово вихром закрутила                Не знана досі дивна сила...                Я іноді не вірю й сам,                Що сталось так зі мною там,               
Але та сила все змінила.

/Співає./

Динозаври ми неперевершені!                Завжди, у всьому,  були ми першими!               
Тут на Землі за мільйони літ,                Ми залишили могутній слід!               
Серед саван і просторів безмежних               
Ми відчували себе незалежними.                А як до бою приходив час,               
Завжди клятий ворог тікав від нас!

А в т а н д и л.  Ну, як?
К а т я /захоплено/. Кльово…
Д і м а /Автандилу/. А ти хто?

А в т а н д и л /просто/. Ящір.  З мезозою. /Знімає костюм динозавра і залишається в джинсах, футболці і кроссовках./

К а т я /недовірливо/. Жартівник...
Д і м а. Розігруєш?

Г е н а /підходить до Автандила/. Хеллоу,   Автику!
А в т а н д и л.   Привіт, Гуаніме! 

Рукостискання.

Г е н а. Як дорога?

А в т а н д и л. Нічого…потрапив у метеоритний дощ. Ледь вивернувся. /Тихо./Бі  жарр ді юррр... зі брюмм берр муррр?

Г е н а /теж тихо/. Ля прима грранд футбол  браміррр… ля Шева,  бат  прима  Челсі кудрімм... біррр!

К а т я /здивовано/. Егей... гуманоїди... про що це ви там шепочетесь?

Г е н а. Про своє. Автандил мріє створити міжгалактичну футбольну лігу "Юкрейн",   з тренером Шевой,    як  Абрамович "Челсі"…

А в т а н д и л.  …а Гуанім розповідає про футбольні справи у вас,  на     Землі.
З і т а /підходить/. Рада тебе бачити, Автандиле!

А в т а н д и л /здивовано/. Ну, ти даєш, подруго: тиждень назад на Сатурні була – і вже тут, на Землі!

З і т а /зітхає/. Робота така... Атлас готую: "Планети галактики та їх         мешканці." До ювілею Всесвіту треба встигнути...

А в т а н д и л.  Нічого... як говорять - з Божою допомогою! /Сміється. Потім серйозно./ Так у чому проблема?
З і т а /ухильно/. Та як тобі сказати… Справи тут, на Землі – далі нікуди – Сатана розбушувався!

К а т я. Де тільки може - воду каламутить!
Д і м а. Загрожує всіх нас загнати у темряву...
К а т я.  … вже сьогодні, зараз!
З і т а.  Загалом, чоловічків треба терміново рятувати...
К а т я. ... і всіх кузьок- муракузьок теж!

А в т а н д и л. І як ви собі це уявляєте? Сатана, все ж таки… могутній  Володар темряви!

К а т я /з викликом/. То й що? Подумаєш - велика шишка! А ми такий концерт забабахаємо, що на всіх планетах почують...

З і т а. ... в інших галактиках...
Д і м а. … і підтримають нас!
К а т я.  Мі  вже  придумали  один!   Таким чином,  Музики буде стільки, що всі війни припиняться!

Г е н а. А зникнуть війни - зникне й Сатана!

Д і м а/зухвало/. Або,  якщо захоче,  хай  співає і танцює разом з нами...
ЗІТА.  ... і  з чортенятами своїми!

                Сміх, аплодисменти.

А в т а н д и л /сміючись/. Уявляю, як радіє зараз  Сатана,  слухаючи вас.... /Вже  серйозно./ І чим я можу бути вам корисний?
К а т я /наївно/.   У нас проблема з музичними інструментами...

А в т а н д и л. А  з  талантами?
Д і м а. У-у…цього добра у нас навалом...

Усі сміються.

А в т а н д и л. Ясно…/Енергійно./ Ну, що ж... /Зображуючи спонсора, з іноземним акцентом./ Як у вас говорьять: "Взявся за гуж, не  кажи, що не дуж" /Дістає товстий гаманець./ Хау мач?

Крики захоплення. Оплески.

З і т а. Чудово! Дімо - починай!
Д і м а /несміливо/. Мені би скрипку...
К а т я /пошепки Дімі/. Страдиварі!
Д і м а. … бажано, Страдиварі!

А в т а н д и л /продовжуючи гру/. 0'кей! Це не є отшень болшой проблем!  /Вгору, владно./ Вайєлін офф Страдиварі... плі-із!

З неба, на ниточці, спускається скрипка зі смичком.

Д і м а. /бере скрипку/. Ого… Справжня!

Ударяє смичком по струнах. Звучить ;Інтродукція і Рондо капричіозо" К. Сен-Санса. /Фрагмент./

                Спортивно-танцювальний номір.

З і т а /після ефектної кінцівки/. Дякую, Дмитрику! /Потискує Дімі руку./ Упевнена - вже сьогодні тисячі вдячних галактичних дівчаток  надішлють тобі свої есемески!

Сміх, оплески.

      Тепер - Гуанім! Скажи, чого хочеш ти, найрозумніша істота з мезозою?
 
Г е н а/скромно/.Можна… синтезатор? Двомануальний, фірми "Тойота"?

А в т а н д и л /в образі спонсора/. Оу... ви має гарний діловий підхід до справи... бебі фром мезозой! Плі-і-із!

На сцені з’являється синтезатор.

Г е н а /оглядає/. Так… він самий! Клас!!

Грає.  Звучать "Токата і фуга ре-мінор" Й.С. Баха. /Фрагмент./
 
             Сольний спортивно-акробатичний / стрибки, акробатика, пластика тіла і рук / етюд інопланетянки Зіти.

 КАТЯ / дочекавшись закінчення /. Будемо вважати, ваш надійний місток дружби в зоряні простори всесвіту вже перекинутий, наші милі гості фром тріас! /Потискує  Гені і Зіті руки/.               
                Оплески.

А в т а н д и л /в образі/. І я хочет показати вам один мале-е-енький джаз-намба!

На сцені з'являється ударна установка.

/Бере барабанні палички/.  Ай  лайк  зис  м’юззік!

Виконує соло.   С т е п-т а н е ц ь   всіх учасників.

Раптом міняється світло, вриваються звуки хаосу.

Ч о л о в і ч и й  г о л о с. Ха-ха-ха... творці світової гармонії! Зараз ви  облишите співати й пілікати на своїх знаменитих скрипках, а захрюкаєте, мов поросята, і завиєте, наче зграя голодних котів…ха-ха-ха...
 
На сцені з'являється п о с т а т ь у чорному, В руках у нього меч, що світиться.
 
А в т а н д и л. Обережно, хлопці! Це Сатана!

К а т я. Ми знаємо!
               
                Усі ховаються.
          
                ПІСНЯ-ТАНЕЦЬ САТАНИ

Хто шебаршиться поруч тут зі мною?
Хто керувати хоче Сатаною?
Хто здумав веселитись та співать?
Хто в кайнозой намірився злітать?
Я – Сатана!  Князь самого пекла!
Я – Сатана! Людям небезпека!
Я – Сатана!  І нікому в світі
Я не дозволю руху зайвого зробити!            

Я одержим єдиною метою –
Весь рід людський я заберу з собою!
Заради цього війни, зло і страх
Я сію на Землі та в небесах!
               
                Приспів.

Хай людство знає: я – його розплата!
Загине кожний - бідний і багатий!
Я на людських пороках завжди грав,
Я знаю лиходійства інтеграл!

                Приспів.

С а т а н а /закінчивши співати/. Ага… злякалися, недолітки? А я  попереджав - не чиніть підступів Сатані! А ви мене не послухалися... І тепер я зроблю з вас вишневий компот, а кісточки  викину  на  смітник,  щоб  горобці склювали… ха-ха-ха...

К а т я /вийшовши з укриття/. А дзуськи!

Зіта. Тільки сунься!

ДІМА. На, отримуй ... Чертяка! / Стріляє в Сатану з водяного пістолета /.

КАТЯ. І від мене теж! / Нападає на Сатану з іншого боку /

Зіта. І від мене! / Завдає кілька ощутівих ударів, застосовуючи техніку бойового самбо /.

ГЕНА. А це - від мене!

Кидає в Сатану камені і інші предмети.

САТАНА / відмахуючись /. Не смішіть мене, малеча ... І не смійте грубити мені, володарю світу!

Робить випади мечем.

Автанділ / в руках у нього теж з'явився меч, який спустився зверху /.
 Спокійно, хлопці! Я - тут, я - з вами!

ДІМА / завзято /. А ми зовсім не боїмося його!

КАТЯ. Ну, ось ні крапельки!

Зіта. І не з такими справу мали! Отримай ще ... задавака! / Знову завдає Сатані удар в стрибку /.

ГЕНА. А це від мене / Підставляє Сатані "ніжку" *. Сатана, спіткнувшись, падає. /

КАТЯ / радісно /. Ага ... отримав, хвалько!

САТАНА. Ах ви ... маленькі негідники! /Поднімается./ Як смієте ви підставляти "ніжку" самому Сатані?

ГЕНА. Будеш знати, як нас лякати ...
КАТЯ. ... чорний і вусатий ...
Зіта. ... урод смугастий!

Нападають на Сатану з усіх боків.

С а т а н а /відбиваючись/. Та як ви смієте? Та зараз я вас... Ось, зачекайте, кузьки-маракуськи... Хук!.. Хук!.. Хук!..

Намагається дістати мечем кожного.

А в т а н д и л /Сатані/. Не розумієш трошки...
Г е н а.  ... то отримай в бошку!
К а т я.           Потім  дурня  упіймаєм…

К а т я, Д і м а, З і т а, Г е н а /разом/. ... та у скриню заховаєм!
З і т а /дістає пульт зв’язку/. Зараз... зараз ми ще дідуся Гедона покличемо...
К а т я. … і побачиш тоді, розбишако,   як  швиденько  приведе  він тебе  до  тями!

А в т а н д ил /раптом рішуче/. Не треба! /Зупиняє Зіту жестом./Я хочу битися з ним! Сам на сам!

С а т а н а /насміхаючись/. Ой-ой-ой... які ми всі поважні, сміливі та відважні...ха-ха-ха... То що, підлабузнику Божий... давай, виходь! /Кружляє навколо Автандила./ Давно я прагнув зустрітися з тобою на вузенькій доріжці. Нарешті я доведу тобі, дурний ящір, що не ваш Бог, а я – Сатана – в цьому світі правлю бал!

Музика. Бій.

Автандил уже починає долати Сатану. Але в останню мить у нього ламається меч.

С а т а н а /тріумфуючи/. Ага... мезозойський виродку, тепер ти зрозумів, із ким зв'язався?.. ха-ха-ха... Зараз я спалю тебе... /робить випади вогненним мечем в бік Автандила/, потім цих нахабних мрійників /посилає у бік хлоп’ят струмені вогню/, а попіл ваш розвію за вітром, щоб ніхто не заважав мені панувати в цьому світі! То згинь!!!

/Замахується мечем, але Автандил устигає виставити перед собою перевернений ефес, що за абрисом нагадує розп'яття./

С а т а н а /жахається й відступає/. Сили пекла... він знову тут! На допомогу! Я гину, гину.../Меч виривається в нього з рук і зникає за кулісами. Сатана, звиваючись в судомах/. Прокляття... він вирвав мій меч, скував усе моє тіло... Я не можу рухатися... Геть, геть звідси… поки ще живий!

Сатана зникає. Знову з’являється світло.

К а т я, Д і м а, З і т а, Г е н а. Ура-а... це перемога! /Обіймають  Автандила./
З і т а. Молодець, Автандилушко! 

Г е н а /шанобливо/. Ти - справжній герой!

Д і м а.  Я б так не зміг...

А в т а н д и л. Атож...  А  який  підступний,  нахаба!. Я з ним уже мільйони років б'юся...

З і т а /з досадою/. Ех... зіпсував нам весь концерт, шелапут...
Д і м а. Які плани були, і все зруйновано!
Г е н а. Так... а я вже розмріявся весь...

/Декламує./
Де ти, далекий кайнозою?               
Бажаю  стрітися з тобою!               
Там все минуле, як у сні,               
Можливо, з' явиться мені.               
Я гір  побачу височінь,               
Багатство рік   і широчінь               
Лісів, степів. А там, як знати,                Можливо, і навчусь літати...

Над сценою з'являється хмаринка. На хмаринці – Г е д о н.

Г е д о н. Які гарненькі віршики! /Аплодує./ А ви, друже мій, виявляється, іще й крутий поет?

Г е н а /зніяковіло/. Та, це я так… для себе, взагалі.

Г е д о н /піднесено /. А саме це і добре... що для себе! Так і продовжуй!        Насамперед,  вірші  повинні  подобатися  тобі  самому. Тоді  інші  їх  теж полюблять, тому що в них - твоя душа, твої добрі думки. /Спускається з хмаринки./ Нутіс… мої милі, а тепер доповідайте, що тут у вас відбулося? Що за грім був серед ясного неба? /Сміється./

Д і м а /непевно/. А до нас…прилітав цей...
К а т я.  … у чорному! /Зображує./
Г е д о н /сплеснув руками/.  Ай-яй-яй!  Невже сам Князь   ушанував?
А в т а н д и л. Власною персоною...

К а т я. Такий  задиркуватий,   хвалько…
Д і м а /солідно/. Загалом, ми отут з ним розбиралися...
Г е д о н. І правильно зробили! Сподіваюсь... усипали йому   гарненько?
К а т я /жваво/.  Ще як!

З і т а. Нам Автандил допоміг...
Г е н а.  … і Боже знамення!
К а т я. Він так лаявся...
Д і м а. ... а потім утік!
Г е д о н /посміхаючись /. Та ну?.. І швидко він тікав?
К а т я. Дуже!

Г е н а. Лише п'яти заблискали! /Надягає маску чорта./ Ось так! /Біжить до зали, галасуючи./ "Рятуйте!.. Допоможіть!.. Гину… гину…; /Всі  женуться за ним./

Г е д о н. /дочекавшись, поки учасники гучного дійства повернуться на сцену/. То, що ж… я дуже радий, хлоп’ятка, що ви гарненько провчили цього задаваку! Тепер, сподіваюсь, він до нас не швидко заявиться...

Чути регіт Сатани.

Г е д о н /хитає головою/. От шкідник... ніякої управи на нього немає! /У простір./ Ти де... баламуте?

Г о л о с  Ч о р т е н я т и. Та ось тут ми, тут... біля вас!   Але ми із татком вас бачимо, а ви нас – ні... ха-ха-ха-ха...

К а т я /хоробро/. Чому ж ви тоді ховаєтесь?
Д і м а. Виходьте, якщо такі сміливі!

Г о л о с  С а т а н и. А в цьому немає ніякого сенсу, малеча! Ви самі незабаром перетворите життя на Землі на справжнє пекло.   І мені залишиться лише посміятися над вами і вашим сивобородим Творцем... ха-ха-ха...

Г о л о с Ч о р т е н я т и. І нікуди від нас ви не подінетесь, дурні чоловічки… Все одно, наша візьме! Ха-ха-ха...

Регочуть обоє.

Г е д о н /хитає головою/. Так... цей вурдалака зовсім від рук відбився...
К а т я /тягне руку/. А в мене є пропозиція!

Г е д о н /посміхається/. То, що ж… кажи, якщо є: гарна думка – гостя не  часта.
К а т я /хвилюючись/. Він... цей вухатий... вважає, що у всьому, що на Землі діється, винуваті ми – люди, а не він – Сатана.

Г е д о н.  Так… це правда – ганьбить землян, де тільки може...
К а т я. От я й кажу: щоб усе було по-чесному, давайте відправимо цього  задаваку кудись подалі... на Місяць, наприклад!
 
Г е н а.  У творче відрядження!

Д і м а. Вірно… на півроку.  Корисні минерали вивчати!
               
Всі сміються, аплодують.

К а т я. І тоді всім стане ясно, хто правий: Сатана – чи ми?
А в т а н д и л. Відмінна ідея, між іншим!
Г е д о н. Так… дуже мудра навіть, я б сказав...
А в т а н д и л. І головне – своєчасна…

Усі сміються

Г е д о н /енергійно/.   А чого? Сказано – зроблено! /У простір./ Не хочеш, друже, по-доброму – то буде, як ми схочемо! /Здіймає руки до неба./ Силами Всевишнього…Отця небесного…бажання наше – здійснися!

Чутні таємничі завивання, що все підсилюються. Серед них і голоси Сатани із  Чортеням:

"Ай-яй-яй…що ви робите? Ой-ой-ой…зупиніться!... куди ви нас женете?.. Ой-ой-ой… Ай-ай-ай…"

Дійшовши межі, звуки раптово припиняються. На сцені аплодисменти,  вигуки радості.

К а т я. Ура-а... так йому, хвальку, і треба!
Г е н а. Буде знати, як кривдити вас, чоловічків!

А в т а н д и л. Наших  вірних  друзів, між іншим…/Тисне руку Дімі./
З і т а.  … и подружок! /Обнімає Катю./

Г е д о н. Ось такечки - має  бешкетнику  те, чого хотів… /Підкликає усіх до себе,   тихенько./ Але, про всяк випадок, пам'ятайте: Сатана - це ще той хитрун та лицедій! Тож  тримайтеся від нього подалі, не підпускайте до себе.../Посміхається./ Та це, як говориться, моє напуття вам на майбутнє. А зараз давайте подякуємо нашим дорогим гостям:  Автандилушці...

Оплески.

    … Геннадію!

Оплески. 
                ... і хоробрій  дівчинці  з  далекого  кайнозою   Зіті!

Оплески.

Вони  кинули  усі свої  справи  і  прилетіли сюди,  щоб  допомогти нам у важку хвилину.  А це значить - вони справжні друзі!

Оплески.

Сподіваюсь, віднині  ви будете зустрічатися частіше.  А для початку я дарую вам спільну подорож…  у кайнозой!
 
К а т я /стрибає/.Ура-а... ми летимо у кайнозой!.. у кайнозой!.. у кайнозой!..
Д і м а /на підйомі/. Це ж супер – потрапити до своїх предків, погуляти там, із кайнозойчиками погратися!

Г е н а. І я на  крутих  мавпочок   теж  не проти  глянути! /Сміється./

К а т я.  Ой, отримаєш  ти  від  мене...  хвалько-довгохвостику! /Женеться за Геною, що тікає/.

З і т а. Спасибі вам, дідусю Гедоне!  Я потурбуюсь,  щоб кайназой  з  радістю  зустрів   всіх моїх  друзів! /Обіймає Гедона./

Г е д о н. Це нагорода за те,   що  ви  зробили свій безкорисливий внесок до чарівної скарбнички  Всесвітнього   Добра. /Обіймає Катю, Діму  і Зіту./ Але   знайте:   своє   слово  завжди треба   кріпити ділом! Ось як  я  це  зроблю зараз, наприклад!   

 Гедон  з  Геной поднімаються на  хмаринку. Гедон осеняє  птеродактіля   крестным знаменієм и той, рзправив руки-крыла, стрибає  з хмаринки  і  летить понад сценою. Звучить  космічна музика.

Г е н а /радісно/. Я лечу, лечу...  Яке  щастя… я вже умію літати!
Д і м а. А що  ми тобі казали!

К а т я /махає рукою/. Давай, давай…  працюй своїми вітрилами, Хомо        невіруючий!

Г е н а /у польоті/.  Привіт,  люб’язні  чоловічки!

К а т я /сміється/.     Вітаємо з успіхом…  мезозойський  мрійнику!

З и т а.  Обережніше  на поворотах…  романтику! /Сміється/.

ГЕНА / опускаючись на сцену /. Спасибі, милий Гедон! Немає нічого прекраснішого в житті, як   здійснити свою,   заповітну,  мрію!  / Іде на авансцену, в зал /. І вас, хлопці, я теж запрошую до себе в мезозой! На екскурсію! Ви навчитеся там літати ... як і я! Це буде так круто! І тоді ми точно Сатану здолаємо ...

Сміх, веселощі, крики захоплення. Звучить музичний вступ до фінальної пісні.

Г е д о н сидячи на хмаринці,  співає:

            
                Провернули ми штукенцію  одну!               
Усі.                Так – одну!               
Г е д о н.                Далеченько ми прогнали Сатану!               
У с і.                Сатану!               
Г е д о н.                Спромоглися  біду  від  Землі відвести!               
У с і.                Я і ти! Я і ти! Я і ти! 
 
                Ми  любимо  край   наш,   козацький,               
                І  велич  святих  перемог!               
                І  цього  нікому  у нас не відняти,               
                Бо  з нами  завжди  буде  Бог!
       Хор дітей:            У зоряне небо злітає
                Ця  радісна звістка  від нас.
                І  зоряний  світ  нас  вітає, бо  знає,
       2рази:                Ту  звістку  зовуть  "В добрий  час!"
               
                В  до-бри-ий  ча-ас…
 
              А к т о р и залишають сцену. Хмаринка з   Г е д о н о м  упливає.
               
                З а в і с а.
               
                Поклони на  мелодії  фінальної пісни.
      
                Музика  Валерія  Марро

2012  Київ               
Марро/Безрук/ Валерій Романович               
моб: +3 8067 9006390               
Сайт:  lekin.jimdo.com
      
РЕЦЕНЗІЯ На казку - феєрію для дітей «Альо... мезозой?» Валерія  Марро.

В навколишньому світі людина часто відчуває себе пригніченою, нещасною та самотньою, бо живе без віри в Бога, надіється на себе, на свої сили. Але в житті кожного настає мить, коли людина всією душею прагне відкрити для себе щось нове, життєво важливе, яке надає життєвому шляху особливого змісту. Це є шлях до Бога. Він веде людину до спасіння та життя в Царстві Божому. Але для його проходження необхідно прикласти багато духовних сил в боротьбі зі злом, дияволом та гріхом; перемогти усі негаразди і за допомогою Бога війти в царство Отця Небесного.
Автор цього твору висвітлює саме такі питання. Він у формі казки розкриває дітям основи християнських цінностей, прагне показати сутність добра, яке має свою основу в Богові, та зла як царства гріха. Добро перемагає зло і це є невід'ємною частиною християнського світу, до якого, ми, дорослі повинні залучати дітей і усіма засобами розповідати про Бога, щоб не тільки дорослі, а й малята були завжди з Богом.
Казка написана живою, сучасною мовою, що дає можливість швидше глядачам зрозуміти ідею та ціль сценарію. Мета, яку автор ставить перед собою, на мій погляд, успішно вирішується. Ця казка може стати чудовим засобом для християнського виховання дітей.


Рецензію склав Викладач КДАіС Ігумен АРИСТАРХ (ЛЕБЕДЄВ).
 


Рецензии