Андеграунд
Андеґраунд не помирає, коли стає відомим широкій публіці. Навпаки, говорячи про якусь дивну альтернативну музику чи феноменальну постмодерну літературу, люди спекулюють навколо них, але чи відчувають? Те, що під землею, те, що живиться нашими снами, не може не вражати уяву і не лоскотати нерви, тому й не є зрозумілим та рідним для всіх.
Для творчої людини властива надзвичайна уважність до дрібниць. Маються на увазі не тільки різні тропи, повороти сюжету, музичні гармонії чи кольорові гами. Зацікавленість життям, яка пробивається через утомленість та байдужість, є рушійною силою в мистецтві. Око читача не може запам’ятати всього, але якщо в сюжет удало вплетена невеличка та промовиста деталь, вона стане “візитною карткою” твору і навіть автора. Тому ми й асоціюємо Буніна з „легким диханням” Ольги Мещерської, а Купріна – зі славнозвісним гранатовим браслетом. Спливає час, і ось уже нові творці вигадують нові образи, які входять до міфологізованої колективної свідомості людства.
Яким я бачу андеґраунд? Можливо, в іншій країні я б дала йому подумки інше забарвлення, але в Україні він асоціюється в мене з червоним та чорним. Ці кольори, які століттями несуть для нас багато смислових навантажень, для мене символізують ще й такі поняття, як таємниця та пристрасть. Український народ справді дуже пристрасний, і тому представники нашої творчої інтелігенції цілком поринають у стихію почуттів, але немає в цьому ані краплинки штучності. Справжня радість, справжній біль, справжні сумніви, справжня гордість і справжнє кохання, навіть якщо на мить. Це відома нам усім безкомпромісна реальність.
Я ще раз переслухаю свої улюблені пісні легендарних колективів андеґраунду – і українського, і світового. Всюди є протест, явний чи прихований. Всюди є виклик, провокація, епатаж. Та особливо вражаючим це є на нашій землі. Витончені, рафіновані думки, покладені на музику, свідчать про невмирущий вогонь співочих сердець. Хай ті, хто вважає, що нас можна знищити, не радіють. Їх можна елегантно послати куди подалі одним гітарним соло, одним влучним рядком, одним глибоким та гостро-правдивим романом.
Колись ми прочитаємо в книжках про іншу реальність, де жодну людину не буде принижено. А до цього часу головне – не принижувати себе, бути собою, не йти за юрбою, якщо її маршрут не співпадає з маршрутом руху особистості. Створюймо свої квітучі духовні сади, сади божественних пісень, і смакуймо кожну мить життя, бо саме в цьому в споживацьку епоху має полягати сенс будь-якого андеграундного руху.
Свидетельство о публикации №212042201415