Грех? На украинском языке

Мені б вкрасти тебе. Та не можу. Заповіді Божі не дозволять. Мені б полюбитися з тобою у полі під розуміючим небом, але ж… знову заповіді. Не можна, – казали мені у дитинстві, показуючи на ікони. Не можна. То і не буду. Ще мені казали, що й думка про гріх – вже гріх. Але, Боже, дозволь хоч думати, будь ласка. Думати і мріяти про те, що він міг би бути і моєю здобиччю, і моїм коханим. Шкода, що він… що ти ніхто. Однак моя совість чиста, але… якщо чесно, не з моєї волі. Зараз пошепки, щоб Бог не почув: якби могла, я б порушила усі 10 заповідей, аби ти… ти був мій.

Я побачила тебе у супермаркеті. Банальна перша зустріч, знаю, та вона геть усе перемінила. Ти був з дружиною. І чому тоді це не зупинило мою цікавість? Мало б, з моїм-то вихованням, але нічо мені не завадило у той момент послухатися серця і підійти до тебе.

- А де відділ хімії, не підкажете?

Не підказав. Знизав плечима і кинув розпачливий погляд на дружину, яка ретельно обирала молоко з найменшим відсотком жирності. Ти її боявся, це було помітно. Не любив, не поважав, а просто боявся. Я, мабуть, також побоювалася б такої великої жінки. І великої не у тому плані, що вона досягла якихось особливих висот. Вона просто була дуже товста. Гарна, є ж жінки, яких пишні форми красять, але дуже велика і тому така сувора.

І я мала б за усіма законами фізики злякатися її більше за тебе, але чого тільки не зробиш заради… заради… а що то було? Закоханість з першого погляду чи банальне бажання додати адреналіну у кров? Не знаю. Але це щось було… точно щось. Я нашвидкуруч написала на серветці (також банально, але що робити?) свій номер телефону і сунула тобі. Схопила усі свої пакунки і до каси. Я тікала. Ні, не від твоєї великої дружини, не від тебе, а від самої себе, якою була у супермаркеті. Віриш, такою я не бачила себе ніколи у житті!

Ти зателефонував через тиждень. Я вже майже забула і про ту зустріч, і про ту дурість. Як раптом ти нагадав про себе низьким, спокійним голосом, що дихав в мою трубку усіма ароматами тієї весни. Говорили довго, години дві, так, наче знайомі, які не зідзвонювалися тиждень. Та розмова не лишила сумнівів – ми спорідненні душі, і сема доля звела нас у тому клятому супермаркеті.

Зустрілися на наступний же день. Гуляли по парку, трималися за руки, сміялися і розмовляли про усе на світі, окрім твоїх великої дружини. Вона зателефонувала і зруйнувала казку. Я чула її скрипучий голос, що лунав з твого мобільного. Щось казала, про щось просила, сміялася, а ти мовчав і з-під лоба глядів на мене. Поклав трубку і попрощався, стиснувши руку.

- Було приємно. Дуже.

Навіть до метро не підвіз. Так і лишив у парку. Я дивилася услід твоєму автомобілю, який ніс тебе до твоєї великої, і плакала. Бо знала, що нічого не буде. Нічого.
Ми зустрічалися півроку. Гуляли, пили каву, читали один одному книжки по телефону, одного разу навіть у театрі були, але жодного разу не цілувалися, не розмовляли про кохання, не усамітнювалися і, тим більше, ніколи не були одним цілим хоч хвильку. Я, чесно, Боже, я вже й хотіла, вже й натякала і додому запрошувала, а він… він робив вигляд, що нічого не розуміє. Ото так і пройшли півроку нашого дивного кохання. Фактично, у мріях… більш ніде.
Так би і могло тривати усе життя, і мені вдосталь було навіть цього, аби… аби не ти.

- Вирішив. Розлучуюсь. Я усе їй розповів. Вона плакала, але зрозуміла.

І все. З чесної дівчини, яка страждає заради кохання, я перетворилася на шмару, котра зруйнувала чужу сім’ю.  І що? Я ні краплини не засмутилася. Глянула на небо, попросила подумки вибачення і кинулася до тебе у обійми. А ти… обережно, наче хворе кошеня, відсунув мене, усадовив на лавку і продовжив руйнувати моє життя.

- Вона зрозуміла і ти зможеш. Я кохаю іншу…

Іншу, іншу, іншу, іншу, іншу, іншу. Ти кохаєш іншу. Нащо ж так голосно? Мало перетинки у вухах не репнули. Боже, як боляче. Ти познайомився з нею у… супермаркеті. Коли купував молоко для дружини (вона ним фанатіє), пропустив її у черзі поперед себе і… все… йокнуло.
 
- А я?

А я… я чудовий друг. Цікава жінка. Я… я… і слова скінчилися. Я – надто мало, аби підібрати епітети більші за «друг» та «жінка».

Того разу не ти від мене, я тікала. Повернулася до порожньої квартири, впала на подушку і плакала, так довго, поки не скінчилися сльози. Потім встала, помолилася і пішла… у вікно.

У заповідях є і про не вбий, знаю, але ж… я сама себе. Таке ж не рахується, правда? Я ніколи не порушувала законів Божих. Я нічого поганого не зробила (лиш в думках, і то стримано). І, може, Бог пробачить цей напівгріх – політ не вгору, вниз…