Але в простор бачу я кра ну осяяну, неначе св тло

Сонце вже зішло, лани, осяяні світлом,уже сповнені почуттям весни. Вона йде по цих ланах та мріє про майбутнє. Сонце посміхається їй, та вона мружить очі. Вона боса йде по траві. Зараз їй здається,що увесь світ досконалий.
Україна. Чи досконала вона? Вона досконала красою своїх ланів, струмків, лісів та гір. Люди лише наповнюють цю красу собою, як космос наповнюють зірки. Як без зірок космос не існував би, так і країна без людей. Не була б така цікава та незвичайна. Люди наповнюють своєю дзвінкою мовою цю красу і роблять ще більш досконалою, надзвичайною.
 Вона йде по траві назустріч сонцю. Вона не уявляє світ без сонця, без світла, без України. Вона здається такою безтурботною. Але не все так просто. Щось у її очах не дає нам спокою. У її очах ми бачимо занепокоєння. Вона йде боса по дитинству, а на очах бринять сльози. Сонце дивиться на неї і не розуміє її турботи.
 Україна. Чи вона досконала? Може країна бути досконалою? Може... Мабуть. Людство не здатно зробити своє життя безтурботним. Людство не позбавилося від того бруду, який накопичується століттями. Вона бажала жити в ідеальній країні. Вона бажала жити з чоловіком, якого кохала всім серцем.
Вона зупинилася, втерла сльози, подевилася в далечінь. Завтра буде інше. Вчора було інше. Через рік її може не бути.
Вона бажає повернутися у дитинство. Таке безтурботне дитинство, коли вона знала лише, що любить свою родину і любить Україну. А зараз... Нічого не лишилося.
Чи є краіна, схожа на Україну? Безперечно немає.
Кожна країна неперевершена у своїй неповторності. Коли вона згадає про колишнє, коли в неї вже не буде майбутнього, вона почує пісню. Пісню, заворожуючу своєю недоторканою мелодією. Вона не зрозуміє ні єдиного слова, але зрозуміє сенс, лише почувши перші акорди.