Глибина

Що для тебе глибина?
Я зараз маю на увазі людину. Яка її глибина? Чого вона варта? Що ти скажеш, якщо я зізнаюсь,що нічого не знаю? Чи можу я бути глибокою? Чи усі мої переживання – чи можуть вони бути справжніми? Чи вони лише моя уява? Чи вони тільки примха тої, колись маленької дівчинки, яка була мною? Чи повинна я бути більш розумною? Чи треба мені сідати і починати вчити те, чого ти мене вчиш?  Чи я недостатньо цікава тобі? Бо мені твої теми видаються незначними. Неглибокими. Але ж я бачу лише один бік цього простору. Поясни мені. Поясни, де я помилилась, коли почала ставити ці запитання?
Сказати тобі, що для мене глибина?
Я маю на увазі ту, яку я бачу у собі. Для мене глибочінь у погляді. Коли коханці заглядаюсь один одному в очі. До кохання. Під час нього. Після кохання. Це ж мільйони тисяч поглядів кожних чотирьох різних очей. Хіба це недостатньо глибоко тобі? Або ж глибина дотику. Дотику ніжності. Дотику ненависті. Дотику байдужості. Кожен з них може за секунду торкнутися середини кісток, сердечного дна, куточку душі.  А знаєш які глибокі бувають слова? Ой ні. Ти не знаєш. Тобі слова – це пусті  чорні цятки на білому папері. Тому ти кинув у мене ці свої кинджали, що ріжуть як тисячі найгостріших лез і вже сточили нанівець стомлену плоть.
Я відчуваю себе чужою на твоєму святі життя. Може це тому, що наші глибини мають різні виміри?...