Я потроху звикаю жити без тебе,
я вчусь промовляти слова,
і я підіймаючи очі до неба
плачу, бо я жива.
І дощ солоний з очей спадає,
немов водоспад журби,
коли ти серцем вже не кохаєш,
я відпускаю - йди...
Думок шалених велика зграя
складається у вірші,
коли любов назавжди зникає
ми пишемо довгі листи.
Ми на папері, крізь призму років
залишимо почуття,
а час розвіє багаття попіл,
додавши сенс у життя.
Я потроху звикаю жити без тебе
© Copyright: Елена Габайдулина, 2012
Свидетельство о публикации №212050900199
Свидетельство о публикации №212050900199
Рецензии