e дорiвню e

                БІГТИ НЕВАЖКО.


- По-перше, ми - різні. Ти - дівчинка, я - хлопчик.
- Високий клас!
- По-друге, я - людина степу...
- Ти б’єш чечітку?
- Так! І я відчуваю ку-раж! Не перебивай мене...Я - хлопчик, якого виховали відьми. І я з великою повагою ставлюся до цих жінок... Як і до жінок взагалі. Але я довгий час не міг збагнути, навіщо все це відбувалося зі мною. Що в мені є такого , що змушувало їх кожної секунди бути поряд?! Всі ці вогняні колеса, вужі й кішки, що п’ють  ночами молоко сусідської корови, сичі, що плачуть немов малі діти, спалахи з небес, коли ти сидиш з товаришами вночі посеред двору у спориші і бачиш кожен листочок та стеблиночку, як під зенітним прожектором. А в небі тихо щось коїться під мовчання зірок. Коли падаєш з висоти баскетбольного щита і забиваєшся дитячою грудною кліткою так, що зупиняється дихання і футбольний матч. А потім обидві команди примушують тебе присідати на очах усього стадіону, і він радісно реве , коли чує капітанське"Він дихає!" Коли ти, не вміючи ще плавати як слід, закритий очеретом від людей, раптово йдеш на дно, але мовчиш, бо не встигаєш зойкнути, як з глибини тебе щось так штовхає, що ти вилітаєш у повітря, ледве встигаючи затримати свої труси на колінах!
- Стій! Зупинись!
- Так, мольфарко! Я зроблю все, що ти скажеш або забажаєш, але дай мені ще трохи часу... Договорити... Скажеш - кинь палити цигарки, і я забуду, що таке тютюн і перейду на траву! Хоча мені до цього часу й вистачало тієї дитячої самокрутки з сухим грушевим листям!
- Стій! Твої слова рвуть з мене одяг, воїн степу!
- Смієшся? Так , я несхожий на те, про що кажу. І ти це знаєш, як ніхто інший. Та все одно ти відчуваєш безпеку кожною своєю клітинкою...Дивися в мої очі, і неба стане більше. Я розповім тобі про те, як молода американська кінозірка долає океан, щоб, ніби випадково, зустрітися з нікому невідомим Тобою лише тому, що Ти так забажав своїм серцем. І вас всю ніч під кольором індіго ховає Ведмідь-гора. Хто знає це? Хто повірить у дивну розмову двох, які, ковтаючи літери всесвітньої абетки, таки під ранок перейшли на свою стародавню мову і захлинулися ?!

- Йой!

- Мовчи. Бо все, що далі я скажу, стосується й тебе…

- Не варто. Не розповідай. Минулого, як і майбутнього, не існує ... Біжимо! Хутко!


  Бігти неважко, якщо не відчуваєш стін. Бігти неважко, якщо це степ. Бігти неважко.

  Більше ніхто їх не бачив. Ніколи.