Крепость

Десь там  на вежі, на валу,
Стоїть і досі на краю,
Людська відвага й непохитність,
І в повний ріст, плече в плече,
Вона стирає всі століття,
Що пережив за нас народ.
Десь там під небом, у суцвітті,
Людськії душі й почуття,
Що боронили цюю землю,
І не здавались, до кінця,
Стояли на смерть, не боялись,
Любого ворога  й меча…
Людськая доля, зброя й крики,
Усе змішалось у цій битві,
І небо стогне під вогнем,
І люди б’ються навіжено.
Боротись й бачити, як ворог,
Іде лавиною й гуде,
Несе вогонь на цюю землю,
І перемога бог зна-де,
І вже ні стіни, ні земля,
Не відверне того вже лиха,
Що там вже суне з-за бугра,
Та і спинити майже ніде,
І тільки впертість і рішучість,
І дружба братська у бою,
Стояти на смерть, не хитнутись,
І пережити усе це.
Зустріти гідно, як належить,
Очам  відкритим і живим,
Все, що тобі готує доля,
І трошки більше ніж усім.
Людськая доля в боротьбі,
Вже розквітає, мов та квітка,
І проявляється в житті,
Скрізь там, де горе й лихо.
І вже коли настане час,
Піднятись вгору і сказати,
Що жити будемо в віках,
Бо діти будуть пам’ятати.
Провівши поглядом очей,
Любиму землю, Батьківщину,
Стоїш щасливий і живий,
І віриш в рідну Україну.
Згадавши Волю для людей,
Та мужність друзів у бою,
Ідеш вперед, на зло усьому,
Що зупиняє й стереже.
Душа, як полум’я гармати,
Стирає ворога й веде,
Тебе до Волі й Перемоги,
І землю рідну береже.
І вже безмежнеє життя,
Тут зупиняється, і Віра,
Вже піднімає всі серця,
За всю одвічну Батьківщину.
І вже тоді береться край,
Всього живого і святого,
І знов з’являється тоді,
Вже і твоє сердешне слово.