Фразами

Я намагаюсь не зациклюватись тільки на навчанні, бо, я помітила, моральність та якийся душевний потяг вгору, політ чи "муза" вмирають, допоки ми сидимо за книжками... Щось тупішає всередині... Я люблю прекрасне, і я хочу до прекрасного... Тож, як сказала мені колись Лариса Кимівна, - відпусти себе. От я і відпускаю свою душу туди, куди їй потрібно, бо це як крила, суглоби - можуть деградувати, ослабшати. Зачерствіти. Моє щастя там.... А я хочу бути щасливою....

Нещасні ті, хто псує щастя іншим...

Мне холодно. . . Было и холодней, когда меня еще не существовало, когда я духом скиталась по просторах седых морей... Но уже тогда я полюбила цвета вод. Ставало мне теплей... Теплей... Еще теплей... Потом грели мою душу мать с отцом, кутая в одеяла... Я родилась на исходе поры, на исходе года... Но мало было, чегото мало...
и вот мне так в жизни надо мало - закутаться в твоё одеяло, и ждать твоего прихода

Люблю тебе, як село вулиці – розітну себе тобою, щоб легше було гріти тебе, щоб ти був у мені…
В твоїх щоках відкладені вітаміни моєї радості.
Стан твоєї душі – імунна система мого настрою,
Каталізатор серцевої електрики,
Глюкамат натрію світосприймання.

Люблю тебе, як травинка колихання вітру – спокійно, нервово, злісно… Люблю тебе, як осінь листя – нікому не віддам, вмру і заберу з собою в безвість. В холодну, сиру землю…але із собою…щоб ти був поруч.

Такі поля гарні… Пусті… Наповнені невидимим смислом… Їх спустошили для того, щоб вони відпочили, щоб у них стало сил на новий посів…