Систематично зачарована

                Ну що ще з радісного? Буде весна,скоріш за все...

А наразі у нас осінь. Ніяких шовкових летючих блуз, масивних червоних намистин, що обвивають тендітні жіночі шийки, а лише витончені капелюшки ще можна розгледіти деінде у натовпі.
Вона була без капелюшка. Таку граційну та одночасно неймовірно повсякденну дівчину натовп заніс до вагону потяга метро. Трошки побалансувавши на своїх середньої висоти підборах в пошуках рівноваги, дівчинка занурилася рукою у кучеряве волосся, висмикнула одне пасмо з загального ансамблю, і почала накручувати його на палець, злегка ворушачи при цьому губками.
«Відьма чи що? Заклинання читає…» - мене пересмикнуло, не то від абсурду думки, не то від можливого її втілення у реальність. А навіть коли і так? Відьми ж не завжди злі, от наприклад, існують же світлі чарівниці? Скоріш за все - виключно в моїй уяві.  Дитячі казочки вже років з десять   знаходяться в окупації зовсім невідомих науці та здоровому глузду чудиськ, на зразок подружки наших українських курей – мексиканської  чупакабри.
Взагалі я всіх дівчат відьмацького коріння завжди розподіляла на дві групи: перша – це такі собі досвідчені та схиблені на своїй справі відьми, неприємної зовнішності, на кшталт Баби Яги; друга ж, навпроти, зібрала в собі не метушливих та виважених відьом, трохи підступних, але все ж таки викликаючи неабияку довіру дівчат. Ця панянка належала до останньої категорії.
Логічний ланцюжок моїх роздумів і здогадок на рахунок того чи займається вона магією, а якщо так, то якою саме, перервав запис голосу, що оголошує станції.
«Тааак, ну все, час на вихід. Бувай, чарівниця, можливо, ще побачимось, хтозна?» - І ніби прочитав мої думки, вона пірнула в глибину моїх очей своїм пронизливим  поглядом та злегка посміхнулась.