Передчуття грози

Дивне тремтіння пройшло по хребту…
Ніби легенький електричний розряд,
Ніби голки інею – покололи між лопатками і
Зникли.

Щось має відбутися…

Навіть повітря в кімнаті було не таким…
Воно електризувало волосинки на шкірі так,
Як це робить синтетичний одяг.
І якби це відбувалося вночі,
То ми могли б побачити іскри,
Що спалахували між нашими тілами.

Це небезпека.
Вона відчувалася фізично,
Але ми не розуміли її природи, її сутності,
А просто відчували,
Що щось тут не так.

«Певно, буде буря», - подумав я.

Вітер збирав хмари над будинком,
За вікнами повільно темніло.
Але раніше передчуття бурі
Ніколи не було таким тривожним…

Моє хвилювання передавалося тобі.

Новий запах лоскотав ніздрі –
Запах невідомої тривоги.
Він змішувався з випарами тіл і нагадував аромат
Свіжої крові.
Навіть піт на моєму чолі був іншим.
Холоднішим.

Ми не могли зрозуміти: від чого?
Адже він (саме так ми називали твого чоловіка) сказав,
Що прийде о сьомій, а тепер тільки четверта…

Але у нього є пістолет…

У наші душі повільно заповзала гадюка страху.
Так риби в акваріумі відчувають наближення землетрусу,
А квіти перед грозою закривають свої бутони.

Твій бутон ставав щільнішим.

Насолода була блискавично-яскравою і не схожою
На всі попередні.
- У нас кожного разу інакше, - сказала ти
І, ніби у підтвердження цього,
Я підхопився з ліжка і одягнувся з таким поспіхом,
Як ніколи раніше.

Я вийшов,
Залишивши тебе у обіймах терпкої чоловічої аури.

Ти сховала сльозу,
Проводжаючи мене поглядом і стриманим помахом руки
Зі свого балкону,
Продовжуючи тремтіти,
Пульсуючи коханням,
Зберігаючи тепло мого подиху
На тілі,
На вустах,
У волоссі…

Не встиг я відійти від будинку і кількох десятків метрів,
Як отримав смс-ку від тебе:
«Інтуїція нас не підвела».

Дякувати небові,
Яке саме у цю хвилину
Розродилося
Бурею.


07.09.11
27.05.12


фото автора


Переклад Анни Дудки (http://www.proza.ru/avtor/sireng):

Предчувствие грозы

Странная дрожь прошла по позвоночнику.
Как легкий электрический разряд,
Как иголки инея - кольнули меж лопатками и
Исчезли.

Что-то должно случиться.

Даже воздух в комнате был не таким.
Даже волосы на коже электризовались так,
Как это делает синтетическая одежда.
И если б это было ночью,
То мы могли бы увидеть искры,
Что вспыхивали между нашими телами.

Это опасность.
Она чувствовалась физически.
Но мы не понимали ее природу, ее сущность,
А просто чувствовали,
Что что-то здесь не так.

"Видно, будет буря", - подумал я.

Ветер нагнал тучи над домом,
За окнами медленно темнело.
Но раньше предчувствие бури
Никогда не было таким тревожным.

Мое волнение передалось тебе.

Новый запах щекотал ноздри -
Запах неизвестной тревоги.
Он смешивался с дыханием тел и напоминал аромат
Свежей крови.
Даже пот на моем челе был другим.
Более холодным.

Мы не могли понять: с чего бы это?
Ведь он (так мы называли твоего мужа) сказал,
Что придет в семь, а сейчас шёл ещё четвертый.

Но у него есть пистолет.

В наши души медленно вползала гадюка страха.
Так рыбы в аквариуме чувствуют приближение землетрясения,
А цветы перед грозой закрывают свои чашечки.

Твоя чашечка становилась плотнее.

Наслаждение было молниеносно-ярким и не похожим
На все предыдущие.
- У нас каждый раз по-новому, - сказала ты.
И, будто в подтверждения этого,
Я подхватился с кровати и оделся так быстро,
Как никогда раньше.

Я вышел,
Оставив тебя в объятиях терпкой мужской ауры.

Ты спрятала слезу,
Провожая меня взглядом и сдержанным взмахом руки
Со своего балкона,
Продолжая дрожать,
Пульсируя любовью,
Храня тепло моего дыхания
На теле,
На губах,
В волосах.

Не успел я отойти от дома и нескольких десятков метров,
Как получил твою смс-ку:
"Интуиция нас не подвела".

Благодарю небо,
Что именно в эту минуту
Разродилось
Бурей…