Ставка укр

«Космічні фантазії»
Ставка
Твір зайняв друге місце у районному етапі конкурсу «Космічні фантазії»
Владислав ЛОЗА, 7-в клас, ВРГ «Інтелект»

На космодромі яблуку ніде впасти. Звісно, люди завжди потребували хліба та видовищ. Війна із Марсом затягнулася, випила всі соки з Радянської Імперії. Влада вирішила дати бій флагманському кораблю марсіан. Такий нехитрий хід (якщо спрацює) мав поставити Марсіанський Сенат у безвихідь через втрату головнокомандуючого. Та одне вагоме «але» — червонопланетники не цураються битви.
Ракетоносій корабля “Ленін” зухвало дивився у криваве небо сходу.
Заслінки із полеуритану, гармати на нейтронній основі, корпус із сплаву новітніх металів… Та всі, хто був на космодромі, зокрема й екіпаж, ставилися до цього, як до звичайнісінької справи.
На капітанському містку стояли маршал Колповський, капітан Федорчук та військовий художник Борис Твердий. Борис покачувався: йому заважало величезне незручне полотно, що мало не випадало з рук.
— Дурниці, — раптом сказав він маршалу.
— Що саме?
— Усе це. Вони не можуть бути настільки…
—… Неочікуваними?.. Так це ж їх Кодекс Правильної Війни. Війна для них — священна: від бою просто не можуть відмовитися… — Маршал іронічно посміхнувся. — Чого б не скористатися і не нанести вирішальний удар?
— Я не про це. Війна — дурниці. Навіщо?
Маршал промовчав.
— А Ви чому тут? — спитав капітан.
— Я військовий художник. Ось, візьміть, — Борис незугарно (в руках картина!) простягнув маршалу теку з документами.
— Та-ак, індивід обіцяє дотримуватися нейтралітету Так… так… ось: йому дозволено мати доступ до лояльного і ворожого кораблів… Тримайте папери і проходьте, — промимрив Федорчук.
За декілька секунд маршал мав віддати наказ про відліт.
П`ять, чотири, три, два, один… Пуск!
У вухах заскреготало. Кабіна завібрувала із шаленою амплітудою. Картинка у очах розсипалася, як скло, на тисячі найдрібніших шматочків. Від цього гуділа голова. Абсолютне світіння в ілюмінаторі повільно оберталося на абсолютну та… якусь затишну темінь. Іноді у вікні ілюмінатора блимали побачити зірки, які з космосу виглядали зовсім по-іншому…
Гул припинився. Човник плавно відійшов від ракетоносія.
Борис вийшов на місток та встановив полотно на триногу.
Солдати зайняли позиції біля гармат, приготувалися до бою. Борис оглядав Землю. Зелено-синій м’яч, осяяний життям…
Твердий узяв пензля у руку й почав творити дива. Розбавив фарби й м`якими, плавними рухами вимальовував світи. Пензлик наповнював білу безодню полотна безцінним сенсом, досвідом, омивав кольорами, дарував світло життя…
Серце спорожніло. Художник став немічним немовлям. Безпорадним… Відклав пензля.
До Бориса під`їхав господарський робот. Митець не відразу його помітив.
— Як ви збираєтеся перемогти у війні? — раптом запитав Борис.
— Щит. Енергетичний щит, — вимовив робот — Звучить дивно. Та генератори — у задньому відсіку нижнього відділу корабля. Їм ніколи нас не пробити! — машина вочевидь була дуже рада. — А Ви що? Чого роботу залишили?
— Втратив натхнення. Мені треба до марсіан. Може, хоч там воно, нарешті, повернеться… А може, навіть і приємно здивує…
— Ці вже художники… Ніколи їх не розумів, не розумію і не зрозумію, — категорично відрізав робот. — Ходімо. Телепорт у четвертій кабінці середнього відділу командного відсіку.
Там сидів марсіанин, який відрізнявся від землянина хіба що кольором шкіри (він був неприємно блідий) та… особливою філософією під цікавою назвою Кодекс Правильної Війни.
 У ворога Імперії Борис не знайшов музу. Тому відправився у нижні відсіки. Художник вважав, що їх наповнювала «особлива атмосфера, незамінна для митця».
Флагман Марса був довший та вужчий, аніж радянський. А про роботу й казати не треба: усі один одного знають, чесно виконують свій обов`язок, схожі на мурашок.
Борис ішов темним коридором, у якому неприємно смерділо, і постійно натрапляв на відкриті контейнери з непотребом усередині. Зрозуміло — сміттєвий відділ.
— Слава богам, знайшлася людина! — почувся ззаду скрипучий голос робота.
Художник озирнувся. З баку впевнено вилізло щось велике, залізне та іржаве. Мікросхеми у цієї старовини все ще миготіли. Робот завзято «закліпав» лампочкою, назустріч представнику Homo Sapiens, а не черговій залізяці-сміттєзбирачу.
— Хто ти?
— Бот-хранитель.
— Який іще хранитель?
— Такий. Таїну оберігаю. Про те, як війна почалася. Відкриваю її тільки Обраним.
— А чого тут оберігати? Марс вирішив анексувати Землю, щоб та танцювала під дудку блідолицього диктатора.
— Ех, — робот «зітхнув», — ти такий самий, як і всі. Недалекий. Чи не здається тобі ця причина занадто банальною?
— Істина є істина, якою б вона не була. Та ближче до справи…
— Азартна гра.
— Що?!
— Сталін програв Южу Ань Южуаньвонгу в казино суму космічного масштабу. Щоб переграти,
 Поставив на кон свою імперію.
— Маячня.
— Дослухай. Для нашого Владики це був надто великий ризик, і він відмовився. Але генсек був готовий на все. Він узяв за мету принизити Марс, показати, його немічність перед Великою і Могутньою Радянською Імперією. Тому він пішов на поступки.
Умови гри були приблизно такі: якщо Сталін програє, то його планета втрачає незалежність. Якщо ж програє Юж, то це закінчується його особистою смертю, але Марс залишається суверенним.
Вонг не погоджував на таке, але його змусили. Сталін підняв руку на найдорожче — на життя іншого. У голови Республіки не було вибору. І він став головним героєм найбільшої політичної змови в історії Сонячної системи.
Гра почалася: сенс її був у війні. Запровадили програму нав`язування патріотизму простому люду. Для цього в обох державах створили роботів-хранителів…
Отже, Ви кажете дурню. Ми глаголимо істину.
— А звідки мені знати? — розгублено спитав Борис, не в силі стримувати емоції від приголомшливої історії.
— Кодекс Правильної Війни. В мене та моїх братів були вживлені мікродетектори брехні. Якщо Хранитель брехав, його розкладало на атоми. Республіка хотіла, щоб її народ йшов у бій за правду. А от ви… Ваш народ вбирав у себе добре замасковану під націоналістичну правду брудну маячню.
Земля мобілізувала усі сили на боротьбу за свого вождя; Марс піднявся на ноги для того, щоб розпочати боротьбу за свободу і перемогу. А про Хранителів незабаром забули. Відразу після того, як розпочалися бойові дії, — робот закінчив свою розповідь і мляво відключився.
Борис був обдурений, як і усі земляни обдурені страшним та підступним ворогом. Справжнім ворогом, ім`я йому — держава.
Тисячі людей дивилися у вічі Загибелі. Мільйони помирали, але всі вони вірили, що боролися за мир. Ні — вони боролися за марнославство, самолюбство, гордість, фашизм, нав`язаний вождем МП. Вони билися не за життя, а за смерть.
Так казав робот. Але нікому зараз не можна повністю довіряти.
“Ні… Не вірю. Але… Вірю. Роботу немає сенсу брехати. Має бути якась зачіпка!”.
 Із злості, яка переповнювала його, Борис грюкнув кулаком по механізму. З апарату аналізу звукових вібрацій викотилася маленька золотиста кулька.
«Що це? — отетерів Борис. — Либонь, марсіанська інформаційна ячейка. Батько, Царство йому Небесне, розповідав мені про них. Але… Я зрозумів. Я МОЖУ ЗУПИНИТИ ВІЙНУ. Ні, Я ПОВИНЕН», — майнуло у думках. Борис рвонув до інформаційного центру корабля.
Він усівся за перший комп`ютер, на який натрапив, вставив кульку у проріз та гарячково забарабанив по клавіатурі. На екрані заблимали дивні символи.
«Отже, — думав він, — архів A — координати: астероїд Д 7689; архів Б — координати: астероїд А 4321; архів С — координати: астероїд Я 7777… Де ж воно?.. Щось дуже все підозріло доступно… А це що таке?... {секретно} — координати: [секретно]… Дідько! Має бути вихід!»
Борис вимкнув комп`ютер. Його руки тремтіли, тіло обливалося холодним потом від хвилювання та спраги.
У голові промайнула думка. Настільки проста, смішна, і водночас — геніальна!
«Усе геніальне — просте, як пробка, — подумав художник і побіг у сміттєвий відділ. — Мабуть, це інстинкт або шосте чуття. Я завжди довіряв інстинктам. Хай тобі грець, я ж матеріаліст!»
За хвилину Борис опинився біля самого контейнера. Непорушний робот мертво лежав у його смердючих надрах. Борис перевернув робота. На спині трохи приіржавілими буквами було написано: “КОБА”.
Твердий записав слово у блокнот і побіг до комп`ютера.
«…[введіть пароль] Вводжу: КОБА і… Особисті Архіви Іосіфа Віссаріоновича Джугашвілі-Сталіна — координати: астероїд Ч 1111 ! Удача!»
— Дайте мені крейсер, — звернувся Твердий до Чігель-Коперваффера Марсу.
— Заборонено. Через дві години земний корабель займе позицію. Бойова тривога. По Вас можуть стріляти без попередження.
— Бою не буде.
— Що Ви…
— Дайте мені крейсер! Врешті, я цивільна особа і маю на це повне право!
— Добре. Я Вас попередив. Ходімо за мною.
* * *
За півгодини Твердий прибув на потрібний астероїд. Земляни все ж таки зважилися стріляти по мені, але корабель не пошкодило.
На цьому безжиттєвому, жалюгідному шматку космічного сміття й
«зберігалися» особисті архіви імператора. Тут навіть не було охорони, і потреби в ній теж не було, адже знайти серед тисяч тисяч астероїдів один найменший, а в ньому — маленьку печерку, яка веде до картотек, можна було лише, якщо ти попередньо віднайшов десь координати.
Архіви зосередилися в гігантських моторошних коридорах. Книги, документи, замітки, аркуші. Вкриті товстим шаром древнього пилу, — вождь не заглядав сюди десятиліттями. Борис знайшов у своєму комп’ютері план споруди, інакше не відшукати йому серед тонн макулатури одного непомітного аркушика…
«25.06.1963
Валентину.
Як і передбачалось, почалася війна із Марсіанськими лідерами. Наказую: запустити програму по підняттю патріотичного духу у населення. Для цього створити механізм, який автоматично нестиме інформацію в маси. Показати Марс в недоброму світлі.
Я запропонував Южу Ань Южуаньвонгу те, від чого він точно не зможе відмовитися. Нехай тільки спробує.
Д.І.В.
Голова ради міністрів РІ.
{підпис}»
Чорний вогонь, іскорка ненависті спалахнула у серці художника. «…На земний корабель», — раптом промайнула швидка думка. Борис увірвався в каюту маршала, трохи не поранився залізякою, що стирчала із стелі.
— Ось, — ледве стримуючи сльози, промовив він, передаючи тремтячою рукою генералу зім`ятий вицвілий аркуш. Від довгого бігу судомило м`язи, хрипіло горло. — Якщо хочете врятувати життя тисячам солдатів, то зараз же по радіо і в телеефірі подайте це як екстрене повідомлення… в усі вам відомі газети та журнали, продиктуйте по міжпланетному психо-інформаційному каналу. І нізащо не починайте битву. Чуєте?! У жодному разі!!!
— Твердий Борис Вікторович, військовий художник, генерал Червоної Армії у відставці. Чи не так? — повільно і харизматично промовив Юж Ань.
— Так. Перед вами, власною персоною.
— Від імені всіх марсіан хочу вам подякувати за те, що ви зробили для нашої спільноти.
— І не тільки для вашої.
— Ще хочу наголосити на тому, що ми намагалися «достукатися» до ваших ЗМІ, але всі наші повідомлення про припинення бойових дій сприймалися як дезінформація. Тепер під вашою егідою хочу на весь Чумацький Шлях заявити, що війна офіційно завершена перемир’ям сторін.
За те, що ви зробили для Галактики, я роблю вас своїм першим міністром та заступником.
— Спасибі. Я відмовляюся. Є справи, для яких я більше потрібен.
— Але… Ваше право. А де, цікаво, товариш Сталін?
— Кажуть, що він і його прихильники намагалися чинити опір народним повстанцям. Вулиці Москви стали ареною жорстоких бойових дій проти народних мас. Якийсь повстанець вбив Сталіна, коли той після вирішального бою разом із гуртом вірних йому людей тікав на автомобілі. Зараз в Імперії править Тимчасова Революційна Рада міністрів, сформована із лідерів повстання проти Сталіна у Москві.
— Пречудово.
— Не все так добре. Я так і не встиг закінчити свою картину.


Оригінал: http://www.proza.ru/2011/08/21/728