Гамак пiд яблунями. Есе

Гамак під яблунями. Есе


Мабуть, у кожної людини є свій затишний куточок, де вона може розмірковувати над життям та своїми насущними проблемами. У когось це вілла десь в Іспанії, у когось – берег океану чи моря, або навіть річки, у когось – власний автомобіль. Б`юся об заклад, хто завгодно має отакі “місця сили”, і я – не виключення.
Майже кожного літа я їжджу на море, відвідую цікаві історичні місця, але найбільше задоволення отримує моя душа, коли я опиняюсь у себе на дачі та лежу на затишному гамаку під кронами двох розлогих яблунь.
І навіть коли літнє полуденне сонце опекло родючу землю, коли на вулиці неможливо знаходитись через нестерпну, пекельну спеку, навіть тоді мої родючі яблуні дають широку тінь, і я вже гойдаюся на своєму гамаку, немов цар, насолоджуючись жарким вітром.
А весною! Коли пахне запашна соковита трава, коли розцвітає райдужний ореол квітів, коли розпускаються на яблунях рожеві плоди і мрійливий запах степового полину та купання у річці наповнює прохолодне, приємне повітря – тоді гойдання на моєму гамаку суть задоволення для самих богів.
Я розмірковую, згадую, думаю, мислю, фантазую. Саме під час гойдання на тому любому гамаку народилася більшість сюжетів моїх фантастичних оповідань, віршів та статей.
Отой садок під двома яблунями поруч із парканом нашої дачі, є моє істинне “місце сили”, місце, яке дає мені натхнення.


Картинка з інтернету