Шабаш

І
Оксана
Оксана любила ніч. Особливо небо. Темне, чорне, без єдиної зірочки. Небо літньої ночі після зливи. Дах її будинку був, неначе спеціально, пристосований для нічних посиденьок. Тим паче, що з вікна мансарди, де вона спала, було дуже зручно вибиратися наверх.
Оксані було лише 16 років. Вона навчалась у десятому класі супер-пупер крутої школи міста. Я так зневажливо говорю, бо сама там навчаюсь. Вона не була зразковою ученицею, проте і авторитетом у класі не могла похвалитися. Проста сіра мишка на перший погляд. Але ті, хто знав її поближче, так сказати не могли. І хоча на уроках, дівчина не виблискувала розумом, проте була надзвичайно кмітливою.
Оксана багато читала. Проте, зазвичай, читала не те, що задавали по програмі – нудні книги «ні про що», а глибокі філософські твори. І хоча на перший погляд вони здаються поверхневими і пустими, але насправді..... І все ж, це лише на перший погляд.
Оксана вірила, що у світі є надзвичайне. Гноми і ельфи. Феї та тролі. Вампіри та перевертні. Чарівники та чаклунки. Ворожбити та ворожки. Гобліни та велетні. Людоїди та леприкони. Лісовика та русалка. Та інші надзвичайні «люди».
Особливо вірила Оксана у вампірів. Вона сама незнала чого. Проте темний ореол, такий самий, як і її улюблена ніч, манив її найбільше. Дівчина орієнтувалася в цьму найкраще у світі. З першого погляду могла відрізнати правду від підробки. Оксана перечитала всі книги на цю тему. Передивелася всі фільми і серіали, і вірила, що й вона особлива.
Інга
Інга любила світанок. Особливо той момент, коли сонце іще не встало, проте уже зафарбувало небо у ніжно-рожевий колір. Особливо літній світанок. Дах її будинку був старим і непристосованим до посиденьок на ньому. Тому Інга найчастіше сиділа на балконі своєї кімнати.
Інзі було вже 18. Вона навчалась на 2 курсі університету. Вивчала психологію. Зачитувалась Полом Еркманом і Дейлом Каренгі. Пачками читала книги Генрі Лайона Олді, Дяченків та Люко Дашвар. Ненавиділа класичну літературу. Поважала Гоголя, Пушкіна і Лермонтова. Вірила в існування надзвичайного.
Інга не любила свій університет. Ненавиділа своїх однокурсників. Досить терпимо ставилась до викладачів, хоча, поза очі, називала їх «козлами», «ідіотами» та «придурками».
Марина
Марина любила каву з молоком. Любила чорний чай з кардамоном і обожнювала пряжене молоко. Любила весну, адже саме тоді цвітуть каштани. Ненавиділа літо, адже саме тоді багато мух та комарів.
Марині було 17. Вана навчалась на 1 курсі університету імені Т.Г.Шевченка. Минулий ркі провела у США – за програмою обміну. Тут, в Україні, навчалась на перекладача. Ненавиділа англійську. Ненавиділа ураїнську політику. Читала твори Шекспіра в оригіналі і вважала його геніальним. Любила українську фантастику. На її книжковій полиці тіснились пошарпані книжки, які вона перечутувала десятки разів.
Ненавиділа викладачів. Ненавиділа сам університет, особливо парадний, «червоний», корпус. Дружила з однокурсниками. Ті, в свою чергу, вважали її бежевільною через її надмірне захоплення вампірами.
Марина не спілкувалась з батьками. Вона ненавиділа їх, і ті відповідали їй взаємністю.
ІІ

Оксана
Ранок був звачайнісіньким. У школу не хотілося, як завжди. Оксана ледве втислася у забиту маршрутку. Доречі, вона ненавиділа і міські маршрутки.
Уроки почалися, як завжди, о восьмій. Першим була німецька. Оксана сиділа, понуривши голову. У думках вертілася остання серія нового серіалу «Спліт».
Раптом її думка перервав скрип дверей. На порозі класу стояла класна керівничка. За її спиною хтось стояв, але у темряві коридору не було видно нічогісінько.
- Вибачте, Олесе Валеріївно,- вернулась до німкені класна.- Діти,прошу знайомитись, ваш новий однокласник – Матвій Потоцький.
- Добрий ранок – почулось із-за спини класної.
Вона відступила і на порозі з*явився хлопець, 17-ти років, приємної зовнішності.
Оксана підвела голову і уважно подивилась на новачка. Крім незвично блідої шкіри у нього не було якихось помітних відмінностей від інших її однокласників.
- Сідай з Мілевською,- зовсім привела дівчину до тями класна керівничка.
Оксана оглянула однокласниць: вони були помітно розчаровані. Авжеж, хлопець був досить вродливим, зважаючи на їхніх спільних однокласників. Оксана вперше почувала себе королевою.
Інга
Зранку Інга, як завжди, збиралася до університету. За вікном накрапав дощ, тож йти на па ри дуже не хотілся. Проте у передчутті чогось незвичайного, Інга пішла на заняття.
Перша пара – англійська. Дівчина не розуміла навіщо вона їй, проте на пари ходила завжди. Викладачі хвалили її.
Маршрутне таксі їхало чомусь дуже довго. Чи може то лише здалося? Інзі вдалося дуже зручно вмоститись біля вікна.
Вона не любила маршрутки. Тут була накурено, неприбрано і незатишно. Вона не любила мерто. Занадто вже там було гамірно та брудно. Вона не любила трамваї і тролейбуси. Правда, чого їй не подобалися останні ,Інга не змогла б пояснити.
Дівчина вийшла на своїй зупинці. Небо було брудно-сіре та вологе. Важкі хмари, немов дитина у якої забрали улюблену іграшку, готові були вибухнути дощем.
Інга заспішила до універу, поки не почався дощ. Проте вона запізнилась. І перші краплі впали на її обличчя.
Раптом над її головою розкрилася величезна чирна парасоля. Дівчина озирнулася. Позад неї стояв, посміхаючись, незнайомий, надзвичайно блідий хлопець.
- Дякую, -сказала Інга.
- Нізащо,-посміхнувся хлопець.- Я Матвій.
Марина
Марина не хотіла вставати. Ранок видався дощовим і похмурим. На щастя, першої пари не було, тож на заняття потрібно було йти аж на 9-ту годину.
Роптом блаженство марини перервав телефонний дзвінок.
- Так-похмуро сказала дівчина(вона ненавиділа, коли її будили вранці).
- Привіт-привіт-защебетала у слухавці одногрупниця Лариса. – Приходь зараз у кафе, будемо з новеньким знайомитись!
- Із яким нивеньким?-спочатку не зрозуміла Марина.
- Ну, новеньким, який до нас із Могилянки перевівся. – пояснилаЛара.
- Аа, - кивнула дівчина, забуваючи, що Лариса її не бачить.- А куди приходити?
- У «Тайфун», наші всі майже зібрались,- й Інна поклала трубку.
Марина вилізла з під простирадла. Швидко зібрлась, і о восьмій тридцять(всього за пів-години, напрочуд швидко!) заходила до кафе «Тайфун», що біля університету.
У залі вже сиділи всі її однокурсники. Посередині, як і належить новенькому(проте по обличчу цього не було видно), сидів симпатичний(та що там просто симпатичний, надзвичайно красивий хлопець) із надзвичайно блідою шкірою.
Лариса першою побачила Марину.
- Привіт, приєднуйся!- сказала вона.
Хлопець в одну мить підняв голову і його очі зустрілись із Марининими. Надзвичайно красиві блакині очі.
- Це Матвій Потоцький.
- Дуже приємно – тихо сказала Марина і опустила очі, густо почервонівши.
ІІІ

Оксана
- Прикольне ім*я Матвій- на перерві зважилась заговорити до сусіда Оксана.
- Дякую,- посміхнувся той.-Мої батьки захоплювались старовиннами іменами.
- Тобто, захоплювались?-здувувалась дівчина.
- Вони померли багато років тому.
- Вибач-знітилась Оксана-я не знала.
- Та нічого,- знову посміхнувся хлопець.
- Досить уже триндіти, Мілевська,- зверхньо звернулась до Оксани «королева класу» Алла- а то новенький подумає, що у нас у школі всі такі тупі як ти.
За її спиною гучно загиготіли інші дівчата. Хлопці поки що трамали нейтралітет.
- А де ти туш купувала, Мілевська?- знову звернулась Алла до дівчини,- мабуть, стару мамину взяла, бо опсипалась.
Дівчата знову загиготіли. Оксана почервоніла і стрімголов вийшла з класу. Алла зверхньо посміхнулась і сіла на її місце.
- Що ж, привіт, красунчику- звернулась вона до Матвія, -можливо подружимось?
- Після того як ти образила людину на моїх очах- спокійно відповів хлопець.- навряд чи.
Після цих слів він встав і вийшов услід за Оксаною.
Інга
У кабінеті Інга та Матвій сіли поряд. Зазвичай дівчина довго не могла знайти спільної мови з новими людьми, але з Мтвієм було настільки легко, що, здавалося, вони рідні брат і сестра. Їм подобалась однакова музика, одинакові художники. Вони обоє захоплювались психологією та пачками поглинали твори українських письменників-фантастів. Загалом, у них було багато тем для розмов. Раптом їх тиху співбесіду порушила староста їхнього курсу Каріна, у якої з Інгою уже другий рік тривала «холодна війна».
- Сльозкіна, чого ти нам свого прекрасного супуткина не показуєш, боїшся щоб не вкрали?-презирливо запитала вона.
- А тобі заздрісно, Альхіна?-так само відізвалась Інга.
Група збергала горде мовчання. Вони вже звикли до таких ось розмов. Матвій токаж сидів із кам*яним обличчям, немов бо він бачив це щодня.
Каріна уважно подивилась на Матвія, потім перевела погляд на Інгу:
- Можливо.
- Що я чую, Альохіна,- посміхнулась дівчина, ти вперше комусь заздришю
Раптом у Інги задзвенів телефон і вона вийшла з класу. Матвій вийшов за нею, незважаючи на здивований вираз обличчя Каріни.
Марина
Місце за столом залишилось лише біля новачка і Марині хоч-не-хоч довелося сісти біля нього. Вона чомусь почувалась незручно у колі своїх однокурсників.
Матвій підбадьорливо їй усміхнувся. Раптом Лариса підізвала Марину до себе.
- Ну як тобі новенький?-запитала вона(до речі, лише Інна не вважала Марину божевільною).
- Ну, симпатичний-невпевнено сказала та.
- Як думаєш, я йому сподобалась?-схвильовано зашепотіла дівчина Марині на вухо.
- Навіть не знаю, Лар. Хто його зна.-відповіла вона.
Потім поглянула на годинник і, побачивши, котра година – швидко пішла за сумкою.
- Через 10 хвилин початок заннять. Мартазавра буде злою,якщо ми хоч на хвилину запізнимось.- лише сказала вона Ларисі.
І першою вийшла з кафе. Матвій яколь дивно посміхнувся і вийшов за нею.
ІV

Оксана
Матвій знайшов Оксану заплаканою, в коридорі на першому поверсі. Дівчина сиділа, притулившись до холодної стіни. Хлопець підійшов і присів навпроти неї, щоб його обличчя було навпроти Оксаниного. Потім вийняв із кишені носову хустинку і простяг дівчині.
- Витрись, не можна щоб люди бачили твої сльози- тихо і м*яко мовив він.
Оксана підняла голову і подивилась прямо у його блакитні очі:
- Дякую,- ще тихше промовила дівчина.
- Ні за що,-посміхнувся Матвій. Потім всав і простяг Оксані руку. Дівчна оперлась і встала.
- Не треба веселити цих курок общипаних.-сказав Матвій Оксані, коли вони підходили до класу.
- А що робити?-запитала вона його неживим головом.
- По-перше,-промовив хлопець і повернув її обличчям до себе- перестань плакати. По-друге, просто не зважай на них. А по-трєте..., най, що ти набагато краща від них.
Осана знову заглянула до Матвійових блакитних очей. Що саме там промайнуло, коли він це говорив, дівчина не встигла помітити.
Інга
Інга стояла біля вікна. Макс, її колишній хлопець, знову зателефонував. Дівчина щойно закінчила всоте йому повторювати про те, що між ними все скінчено. Раптом вона почула, що за нею хтось стоїть. Вона обернулась. То був Матвій. Інга посміхнулась до нього.
- І давно ти так спілкуєшсь з однокурсниками?-зипитав він, підходячи ближче.
- З Карою у нас «холодна війна» ще з першого курсу,- посміхнулась Інга,- а інших я просто ненавиджу. Занодто вони пафосні, чи що?
- Мені здається що та дівчина просто тобі заздрить ще з першого погляду. У тобі є щось таке, чого бракує їй.- тихо сказав Матвій до дівчини.
- Можливо,-знизала плечима вона.- Я просто не зважаю на неї і все. Ходімо на заняття.
- Інго- почав було Матвій, але дівчина відійшла вже досить далеко, щоб почути його.
Марина
Марина першою зайшла до аудиторії. На щастя, Мартазаври(Марини Миколаївни-викладача технічного перекладу) ще не було, то ж дівчина дістала книжку, щоб повторити домашнє. Вона так захопилась читати про мобільні телефони, що й не помітила, як до неї хтось підсів. Лише коли стаття закінчилась, Марина зауважала, що новенький сидить біля неї. Зазвичай там ніхто не сидів, хіба що Інна інколи сідала побіля неї. Та й взагалі, місця у класі вистачало. Матвій(здається так звали новенького) уважно її розглядав.
- Що таке?-спитала Марина у нього.
- Нічого, просто дивлюся на красиву дівчину-посміхнувся він.
- А якщо дівчині це не подобається?
- Тоді не буду дивитися-і Матвій почав диватись у її зошит.
Марина роздратовано закрила книжку і, діставши мобільний, почала набирати есемеску.
- Він не відповість-почула вона голос збоку.
- Ти звідки знаєш?-повернулась вона да Матвія.
- Просто знаю і все-знизав плечима той і зазирнув до Марини у очі.- у нього нова дівчина. Він не відповість.
Марина відвернулась від новенького. Він активно почав їй не подобатись.
V

Оксана
Оксана з Матвієм зайшли до класу. Вчитель там уже був. Дівчина вибачилась и швиденько шмигнула на місце. Матвій затримався, бо вчителька вперше його бачила. Залагодивши все з математичкою, хлопець сів за парту.
Оксана сиділа, впупившись в зошит. Дурна задача про паралельнісь прямої і площини ніяк не хотіла розв*язуватись. Раптом перед нею впав папірець. Дівчина боязко, щоб математичка не побачила, розгорнула його. Там, красивим , каліграфічним почерком було написане розв*язання задачі. Знизу стояв підпис – Матвій. Оксана посміхнулась і прошепотіла куточком вуст:
- Спасибі!
Скосивши поглая на сусіднє місце, вона побачила, що Матвій також посміхається.
Оксана швиденько переписала задачу в зошит і здала самостійну. Математичка здивовано подивилась на неї, але нічого не сказала. Лише піджала губи.
Інга
Інга чогос довго не могла знайти свій зощит з практичної психології.
- Ти не це шукаєш?-почувся голос збоку.
Інга підняла голову. Поруч сидів Матвій і вказував на її зошит.
- Дякую,-сказала вона,- а то б я його до вечора шукала.
- Та ні за що,-посміхнувся хлопець.
Дівчина ще хотіла щось сказати, проте до аудиторії увійшла Агриппіна Василівна і розмиви вмить щухли.
Інга відірвала невеличкий шматочок сторінки і швиденько надряпала на ньому: «У нас наступної пари немає. Може сходимо прогуляємось?=)))». Потім, ніби ненароком підштовхнула папірець тохо лівіше. Через декілька хвилин він знову з*явився перед нею. Дівчина тремтячими руками розгорнула його. Красивим, надзвичайно калаграфічним почерком там було написано: «ОК».
Дівчина задоволено всміхнулася.
Марина
Марина не могла зрозуміти, чому цей хлопець почав так активно до неї залицятися. Адже у їх групі, та й взагалі в універі було повно красивих дівчат, а цей неймовірно єфектний і красивий хлопець клеїться до неї. Причому так, ніби вони знаходяться у минулому віці.
Намагаючись сконцентруватись на технічному перекладі(недарма вона ж була найкращою студенткою групи) дівчина не помітила симпатичну паперову троянду біля свого зошита.
Дівчина акуратно взяла її у руки. До неї була прикіплена записка. Марина розгорнула її: «Давай зустрінемось після занять?=)))Мавій». Марина зневажливо кинула троянду на підлогу. Краєм вуха вона почула, як поруч хруснув напіл олівець.
VI
Оксана
Після уроків Оксана зібралась додому. Та вихід із класу їй перегородила Алла:
- Мілевська, ти чого мені списати не дала?
- Тобто?-здивовано перепитала дівчина, зручніше поправляючи сумку на плечі.
- Я ж бачила, як ти першою зошит на математиці здала.
- Ну й що з того?-сміливо сказала Оксана, сама не чекаючи від себе такої сміливості,- Я не повина писати за тебе контрольних.
- Що!?-роздратувалась Алла,- Ти на кого тявкаєш, соплячко?
- По-перше, я втратила цікавість до ццієї розмови,- як можна спокійніше сказала Оксана, -А по-друге, мені треба додому.
І відтіснивши вкрай здивовану Аллу від дверей, вийшла з класу.
Біля виходу зі школи її несподівано наздогнав Матвій.
- Молодець.-посміхнувся він,- Не треба їй коритися.
- Спасибі за підтримку,-сказала йому Оксана.
- Ні за що, -промовив Матвій, і несподівано запропонував,-Можна я тебе проведу додому?
Оксана замість відповіді тільки потупила погляд і почервоніла.
Інга
Інга з Матвієм сиділи у маленькому .проте дуже затишному та привабливому кафе.
- Ніколи не знала, що у нашому місті є такий затишний куточок,-сказала дівчина, коли вони лишень увійшли всередину.
- Я теж думав, що його більше немає,-тихо, ледве чутно промовив хлопець.
- Що?-перепитала Інга, повернувшись до нього.
- Я думай, що цього кафе більше немає,-повторив хлопець.-Я був останній раз у цьому містці багато років тому. Тоді це був занедбаний та бідний паб.
- Зрозуміло,-кивнула головою Інга.
Вони сіли за столик біля вікна. Офіціантка запропонувала їм меню. Коли Інга гортала сторінки, до кафе зайшла молода дівчина з букетом білих лілій. Мавтій помітно напружився. Дівчина з букетом сіла за сусідній столик. Лілії враз почервоніли. Інга відірвала погляд від меню:
- Які у вас чудові червоні лілії,-сказала вона дівчині, милуючись приємним кольором квітів.
- У мене білі лілії-заперечила дівччина.
- Та ні,-похитала головою Інга. –червоні.
Дівчина повернула голову до квітів. Вони справді були червоними.
Марина
Після занять Марині зателефонувала її найкраща шкільна подруга Лєна. Вона запросила її на свій День народження. Марина хотіла відмовитись, проте подруга всеж її переконала.
Марина поспішала додому. Потрібно було ще подарунок купити. Вона не помітила, як дорогу їй перегородила красива та шалено дорога іномарка. Я погано розбираюсь у марках машин, тому навмисне опущу назву.
З прочиненого вікна визирнув Матвій.
- Давай підвезу додому. Не на метро тобі ж їхати.
- А хоч би й на метро, тобі яка різниця,-навмисне зухвало відповіла Марина.
- Такі красиві дівчата не повинні їздити в душних вагонах підземки,-спокійно відповів хлопець, ніби й не звернувши уваги на тон Марини.
Проте дівчина фиркнула і, оминувши машину. Пішла до метро.
Матвій лише стиснув зуби.
VII

Оксана
Оксана з Матвієм стояли біля будинку. На вигляд звичайний, блочний багатоповерховий будинок, яких багато у нашому місті.Незвичного у ньму не було нічого.
Оксана попрощалась із хлопцем і зайшла до під*їзду. Там вона притулилась спиною до стіни. Дівчина не вірила, що такий красивий хлопець звернув на неї увагу. На найнепомітнішу дівчину в класі.
Сидячи у під*їзді, Оксана не могла бачити, як радісно посміхнувся Матвій, та як швидко він зник у передвечірньому тумані.
Інга Матвій провів Інгу додуму. Проте їй з голови не виходила червоно-білі лілії. Не могла ж дівчина збрехати.
Вдома Інга вирішила, щоце просто збіг обставин і незнайомку просто удурили. Проте потім вона все ж таки відкрила ноутбук і ввела в пошукову систему «королівчькі лілії». Спочатку з*явилась якась фігня, але Інга вперто продовжувала продиратися крізь неї. Нарешні, десь на 10 сторінці, вона знайшла досить цікавий рядочок: «Біла, а саме королівська лілія червоніє у присутності потойбічної сила, в данному випадку вампіра». У Інги округлились очі. Вона й подумати не могла... Але щоб звинувачувати людину потрібні вагомі докази. А у неї були тільки червоні лілії...
Марина
Марина запізнилась на паті до Лєни. Звичайно, подруга не образилась. Тим більше, що вона не хотіла великого скупчення народу, а запросила лише найближчих друщів. Марина віддала їй подарунок і пройшла до великої кімнати. Яким же було її здивування. Коли вона побачила там Матвія! Той сидів на дивані, і начебто не помічав Марини. Хоя як дівчина вдавала з себе неприступну, але така поведінка її образила.
- Звідки ти його знаєш?-тихенько спитала вона у Лєни.
- Я працюю разом з Матвієм-так само тихо відповіла подруга.
- Зрозуміло..-пробурмотіла Марина.
- А що таке?
- Та нічого...
Дівчина всілась на диван просто біля хлопця, але той навіть не привітався. « що з ним таке?-подумала Марина.-то весь день клеївся, а зараз і голови не поверне?». Роздумуючи над цим, вона й не помітила, як на Матвійових губах заграла переможна посмішка.
VIII

Оксана
Алля підговорила увесь клас оголосити Оксані бойкот. Вона вважала, що це боляче зачепить дівчину і вона розкається. Проте Оксана, здавалося не помічає всіх зусиль «королеви краси» місцевого розливу. Дівчина весело проволдила час у компанії Матвія. Виявилося, що у них багато тем дя розмов та спільних інтересів.
Так тривало декілька тижнів. Алла вирішила, якщо до новорічних канікул Оксана не покається, то вдастся до більш рішучіших дій.
Одного «прекрасного» дня у всіх можливих варіаціях(навмисне не буду описувати, самі вирішуйте, яким був цей «прекрасний» день), Матвій не прийшов у школу. Оксана чекала його до останнього біля входу, а потім все крутилась на біології, чекаючи на нього.
Алла, бачачи. Що Матвія немає, вирішила порушити нею ж проголошений бойкот.
Після біології. Коли вчителька пішла з класу, Алла підійшла до дівчини і нагло всілась на сусіднє місце. Оксана вдала, що не помітила. Тоді дівчина вирішила заговорити:
- Де ж твій принц на білому коні? Замучився пояснювати тобі на який колір дорогу переходити?-зухвало запитала вона.
- Не твоє собаче діло-різко відказала Оксана, хоч було видно, що Аллині слова боляче хльоснули її по душі.
- Напевне злиняв, бо побачив, що діло тухляк. І таку «красуню» до кінця року він не витримає,- і Алла противно розміялася.
Оксана почервоніла. Вона скочила не тямлячи себі і вмазала Аллі прямо по обличчю. Птім схопила сумку і вибігла з класу.
Алла сиділа, не взмозі вимовити й слово. Потім потрела щок і злісно прошепотіла:
- Ти мені за це ще заплатиш!
Інга
Інга хотіла поговорити з Матвієм про лілії. Але написання курсової та сесія так її закрутили, що квіти вилители у неї з голови.
Згадала вона про них лише після Нового року. Проте на перших парах другого семестру Матвія не було. Каріна, яка в цей час лише похмуро спостерігала за стосунками Інги й Матвія, сяяла, немов отримала Нобелівську премію.
Понеділок 1 лютого почався звичайно. Карі на підійшла до Інги й першою заговорила:
- Де ж твій «принц»? Втік? Чи пішов іншу «Попелюшку» шукати?
Ці слова боляче вдарили Інгу. Вона підняла на Кару червоні від недосипання очі:
- Тобі яка різниця?-втомлено запитала вона.
- Просто цікавлюся-приховуючи роздратування сказала Кара і відхилилась від парти.
- Ну тоді згинь сперед очей-відвернулась від Інга і лягла на парту.
Каріна, ні з чим сіла на своє місце. І, якщо можна було б вбити поглядом, Інга була б вже мертва.
Інга думала над словами Каріни. Хоч як вона її не любила, проте та іноді говорила розумні речі. Попросившись вийти, дівчина, за дверима аудиторії, набрала номер Матвія. Проте той, як і два тижні поспіль, не відповідав. Лише приємний жіночий голос говорив, що «абонент знаходиться поза зоною доступу». Іноді Інга там чула таке: «ви набрали невірний номер, бідь ласка, перевірне його ще раз».
Лише дзвоник не дозволив Інзі розтрощити телефон об підлогу.
Марина
Марина продовжувала вдвати холодну і неприступну дівчину перед Матвієм. Звичайно, їй дуже подобалось, як він добивався її прихильності. Тож не дивно, що Марина розхвилювалась, коли одного сонячного дня Матвій не прийшов на пари. Дівчина сподівалась, що хлопець просто запізнюється, проте до кінц язанять він так і не з*явився.
Марина довго сумнівалась, і нарешті, переборовши саму себе, підійшла до Лариси:
- Лар, у тебе є мобільний Потоцького?
- Ну є,- відповіла подруга, здивована питанням Марини,-А тобі навіщо?
- Просто хочу спитати, чого його сьогдні не було. До того ж він обіцяв мені диск Фірсової принести.-швидко сказала дівчина, відчуваючи, що сміливість потроху залишає її.
- А,-протягла Лариса.-ну тоді тримай.
Марина швидко записала номер і вийшла в коридор. Там, вона стала набирати на мобілці Матвія. Потянлись нескінченні гудки. Десь на двадцятому терпіння увірвалось. Марина розлютилась і, спересердя, кинула мобільний на підвіконня.
IX

Оксана
Зарядки на мобільнику залишалось мало. Але Оксана продовжувала надзвонювати Матвію. Проте хлопець вперто не піднімав трубки. Дівчина кинула мобільний на ліжко.
За вікном був красивий захід. Сонце повільно опускалось, зафарбовуючи край небосхилу у червоне.
У великій кімнаті мама з татом прикрашали ялинку. Оксана змилась від них, наполягаючи, що втомилася та багато уроків. Ну не говорити ж їм, що вона прогуляла( вперше у житті!!!) школу.
Оксана нерозуміла. Чому Матвій не взяв трубки. Адже він говорив, що вона – та, заради якої він завжди буде на зв*язку. І от раптом – ігнорує Оксанині дзвінки.
Дівчина важко зітхнула і пішла закривати штори. Поте, коли вона підійшла до вікна то злякано скрикнула і відступила: на підвіконні сидів Матвій.
Інга
Інга сиділа вдома на кухні. Лише із цієї кімнати відкривався гарний вид на річку. Та на захід сонця. І на світанок, який Інга люьбила найбільше.
На плиті закипав чайник. Інга залила чайшку і знову сіла на стілець. Мобільний, що лежав тут же біля чашки, легенько завібрував. Дівчина з цікавістю глянула на екран. То був Матвій. Інга натисла «ОК»:
- Алло?
- Інго? Це Матвій.-почула дівчина у трубці-Можеш вийти на хвилиночку. Я чекаю а тебе під під*їздом.
- Добре, зараз вийду-тільки й мовила дівчина.
І хоча вона не бачила Матвія декілька тижнів, і хоча він ні разу за цей час не зателефонував – Інга накинула плащ на плечі і вийшла надвір.
Марина
Марина стояла перед дверима Матвійової квартири. Адресу вона, ледве стримуючи хвилювання - дізналася у деканаті. Відчуваючи всередині незрозуміле почуття. Дівчина натисла на дзвінок. У глибині квартири зашурхотілі, і двері відчинились. Але з них вийшов не Матвій, а дядько незрозумілого вікі в майці-алкоголічці та старих трениках. Марина тихеько сказала:
- Вибачте,- і шигнула і щойно приїхавший ліфт.
Дівчина вийшла з під*їзду. На щастя, на лавочці нікого не було. Марина з полегкістя зітхнула. Виходить, неправильну адресу дав Потоцький у деканаті. Або це хтось із його родичів. Але коли Марина згадала Матвійову дорогу іномарку, відкинула цю думку.
Дмухнув вітерець. Марина цільніше закуталась у плащ ізібралась вставати.
- Привіт-почувся голос збоку.
Марина повернула голову. Поруч на лаві сидів Матвій.
Х

Оксана
Оксана була шокована: як Матвію вдавалося триматися на підвіконні. Але хлопець сидів і посміхався. Дівчина боязко покосилась на двері кімнати, а тобі відчинила вікно. Матвій швидко заліз усередину.
- Що ти тут робиш?-пошепки запитала Оксана, боячись, щоб мама не почула.
- Твої батьки нас не почують, можеш не боятися,-ніби читаючи її думки сказав Матвій.
- Що ти тут робиш?-знову запитала Марина, уже в повний голос.
- Прийшов розповісти тобі правду,-і хлопець всівся в улюблене крісло Оксани.
- Ага, я дочка вампіра і простої смертної,-зіронізувала дівчина.
- Ні,-просто сказав Матвій,-Це я вампір.
Інга
Матвій чекав на Інгу біля під*їзду. Його блакитні очі були такими милими, що дівчина відразу забула все, що хотіла виказати йому.
Матвій простяг Інзі руку. Дівчина взяла її і вони пішли попід будинком.
- Я хочу розказати тобі одну таємницю, але ти не зможеш її кому-небуть розповісти-сказав Матвій після досить тривалої мовчанки.
- Таємницю того, де тебе носило ці два тижні після сесії?-трохи іронічно запитала Інга, не випускаючи руку Матвія.
- Майже. Але ця таємниця безпосередньо пов*язана з цим.
- І що ж це за «таємниця»?-насмішкувато сказала дівчина і заглянула до нього у очі.
- Я вампір,-просто відповів Матвій.
Марина
- Ти мене налякав-сказала Марина замість привітання.
- Доведеться звикнути, я часто буду ак з*явлютися.-знизав плечима Матвій.
Марина вртатила дар мови від цих слів. Вона просто розгублено дивилась на хлопця і мовчала. Довго мовчала.
- Чого тебе сьогодні не було?-запитала вона після тривалої мовчанки.
- Були справи-скупо кинув він і втупився у свої черевики.-Саме через них я тебе і шукав.
- Які ж це справи, що ти мене по всьому Києву шукаєш?-іронічно, навіть сміючись запитала Марина.
- Просто хотів тобі сказати, що я вампір.-відповів він і глянув просто у вічі дівчині, що заніміла від подиву.
ХІ

Оксана
- Що, що?-перепитала Оксана, вдаючи, що нерозчула.
- Я вампір,-ледве не по складах відповів Матвій.
- Ти прикалуєшся?
- Ні, я всерйоз.
- Я тобі не вірю-тихо сказала Оксана і відсунулась від хлопця.
- Не бійся, я не не чіпатиму,-посміхнувся Матвій і Оксана помітила маленьки різці, яких у хлопця раніше не було.-Ектор дістає консервовану кров, незнаю де, але це мене не обходить. Я просто виконую його доручення за неї.
- Який Ектор?-злякано перепитала Оксана, все ще не вірячи у те, що сталося.
- Ектор, він.... Він король українських вампірів.
- Але ж ти Потоцький-перебила його Оксана, згадуєчи недавні уроки історії.-Графи Потоцькі жили у Польщі.
- Так то так... Але саме Ектор врятував мене від срібного заряду в 1944 році.
- Але ж фашисти воювали проти людей-спробувала заперечити Окана, -Мій дідусь загинув на цій війні.
- По-перше, не фашисти, а нацисти-це суттєва різниця. А по-друге, Гітлер прагнув винищити вампірів, а найбільше нас було в Радянському Союзі. Сталін не знав його справжньої мети, тому гинули невинні люди. До речі саме завдяки їм ми й перемогли у цій війні.
- Я в це не вірю, я сплю. Цього не може бути-прошепотіла Оксана.
- Спиш ти чи ні, але це правда. Ти повинна розуміти це серцем-тихо промовив Матвій і зник.
Це останнє, що побачила і почула Оксана, перед тим, як втратити свідомість.
Інга
Інга відштовхнула руку Матвія:
- Брешеш, вампірів не існує!
- Я ж існую,-знизав плечима Матвій.
- Цього не може бути1-крикнула Інга і побігла до під*їзду.
Але Матвій надзвичайно швидко перегородив їй дорогу.
- Спершу вислухай.-терпляче, немов п*ятирічній дитині, сказав їй.
- Не хочу я слухати твою брехню!-пручалася інга,-Де ти був останні два тижні? Людей їв?
- Майже,-ухилився від відповіді Матвій, -Ектор затримав консервовану кров, довелося шукати її самому.
- Хто такий Ектор?-знесилено запитала Інга, зрозумівши. Що доведеться вислухати Матвія.
- Ектор-король українських вампірів.
- Незнала, що у вас є король-хмикнула Інга,- А ти ж, до речі, поляк. Чого ж знаходишся у його володіннях-насмшкувати спитала вона.
- Він врятував мене від другої смерті, якщо це можна так назвати.
- Ага. Не дав загнати в тебе осиковий кілок-зіронізувала дівчина.
- Ну майже. Тепере протягом 100 років я повинен виконувати його накази.
- А потім?-поцікавилась Інга.
- Потім повернуся на Батьківщину і стану королем польських вапірів, поки їй ще не всіх винищили.-знизав плечила Матвій.
- І скільки ж тобі років?
- 1 247-безтурботно, немов говорячи про пригготування пирога, відповів хлопець.
Інга завмерла. У неї відібрало мову. Нарешті вона зрозуміла, що все це правда.
Марина
Марина спочатку недовірливо подивилась на хлопця, а тобі засміялась.
- Це не смішно!-Матвій аж розлютився.
- Ще й як смішно,-заперечила Марина,-Ти вампір? Не вірю, хоч убий!
- Я б із задоволенням,- так грізно сказав Матвій, що дівчина враз заовкла.-Але Ектор наказав не чіпати тебе, а його слово – закон.
- Хто такий Ектор?-тихо спитала Марина, мимоволі дякуючи тому невідомому рятівнику.
- Король український вампірів.
- Значить, ти не один?
- А ти вже подумала, що я один такий?-усміхнувся Матвій,-Ні, нас багато. Лише в Києві сотень п*ять.
- А кого ви...-останнє слово дівчина не змогла вимовити.
- Незнаю,-стеснув плечима Матвій.-Ектор дістає нам консервовану кров, все інше мене не зачіпає.
- А навіщо ти прийшов до мене? Навішо ти мене шукав?-у Марини починалась істерика.
- Ектор наказав – я і прийшов. Все дуже просто. Не їсти ж,-Матвій знову усміхнувся.-Ти якби й їсти, то не тебе, занодто худа. А от твоя подружка, Лариса.......
Марина постаралась відсунутись якнайдалі.
- Е ні, ти не втечеш1-крикнув Матвій і схопив дівчину за руку.
Марина також закричала і втратила свідомість.
ХІІ

Оксана
Дівчину розбудив сонячний промінь. Він пробився кзіль скло та незашторене вікно. Промінчик весело лоскотав обличчя дівчині, м*ко гладив чорне волосся, стрибав по розкиданих речах. Немовби запроував погуляти під приємний зимовим сонечком.
Оксана відкрила очі. Вона згадала вчорашній вечір та розмову з Матвієм.
Дівчина важко піжвелася з ліжка. Вона не пам*ятала, як тут опинилась.
На столі лежав листок, здається вирваний з шкільного зошита.
« Добрий ранок! Коли я прийду наступного разу (тобто сьогодні увечері), по-перше, не лякайся, а по-друге, не втрачай свідомість так рано. Цілую)))(Жарт!)
Матвій.»
Оксана стисла в руці листок. Тоді тихеноко відчинила двері до кімнати. Мама і тато спали один біля одного на дивані. Ялинка стояла лише наполовину прикрашеною.
Інга
Інга не могла заснути цілу ніч. Вона уртилася з боку на бік і в голові прокручувала розмову з Матвієм. Не може бути, щоб це було правдою. Але ж все було так переконливо. До того ж, Інга пригадала білі лілії в кафе, що в одну мить стали червоними. І як вона раніше не здогадалась!
Біля дивана лежала записка, дрібно списана каліграфічним почерком. Але Інга не помітила її.
Марина
Марина отямилась у чужій квартирі. Але вона здогадалась, що знаходиться у домі Матвія. Скрізь валялись пісті пробірки з характерними червоними плямали. А на стільці висів його плащ. З бокових дверей чувся звук оди в душі.
Марина постаралась якумога тихіше встати. Свої туфлі вона знайшла в передпокої. На підбори налипля грязюка, але дівчині було байдуже. Вона схопила взуванку і вибігла з крартири. Двері за її спиною тихенько брязнули.
ХІІІ

Оксана
До Нового року залишався рівно один день. Оксана сиділа поруч з Матвієм і захоплено розпитувала його про вампірське життя. Можливо, хлопцю не зовсім це подобалось. Але «як наказа Ектор», він повинн був розказувати Оксані все що вона захоче.
- А кров смачна?
- Дивлячись для кого,-хмикнув Матвій.-Тобі буде несмачною. Амені – нормально.
- А навіщо ти мені взагалі це розповідаєш?-врешті решт спитала Оксана.
- Ектор велів. Мені здається, він хоче зробити з тебе соратницю, таку собі милу вампіршу.
- Що!?-скрикнула Оксана,-А якщо я не хочу?
- Хочеш,-стеснув плечима Матвій,- Я ж думки чую. Хочеш...
Інга
Інга знову проводила багато часу з Матвієм. Її вже не лякала його вампірська сторона. Тепер дівчині було цікаво, але скоріше, з научної точки зору. Адже вона навчалась на психологога. Їй страшенно захотілось вивчити психологію вампіра.
- Чим ти займався стільки років?-запитала вона Матвія одного похмурого листопадового дня.
- Багато чим....-протяг хлопець і задумався,-був художником; був композитором; письменником був і був мореплавцем; був хіміком у Кембриджі; вивчав філософію в Оксфорді; був юристом, геологом та просто бродягою. Писав п*єси для Бродвею...Та чи мало чим займався.!
- А з ким був знайомий?-поцікавилась Інга, розгладяючи зім*ятий кленовий листочок.
- Багато з ким.....-посміхнувся Матвій і вдкинувся на лавочці,- Знав Леонардо да Вінчі, Шекспіра, Вальтера Скота, Віктора Гюго.... з отаннім ми класно загуляли....Тоді я ще не був знайомий з Ектором і пив людську кров...
- А Гюго також.....-здивувалась дівчина.
- Атож...-усміхнувся хлопець,- Ще я знав Пушкіна, лермонтова, Бальзака, Стендаля, Наполеона.... У його російську кампанію я, до речі, і залишився у Росії. А ще я допомагав Леніну валити царизм, хоча Вовка недобре поставився до мого брата..... Скількох вбито було..... Навіть коли ми не нападали на людей. Тоді я й познайомився з Ектором. Він також приїхав з Наполеоном, але, на відміні від мене, Ектор добре знав ці місця, тому відразу ж втік до Сибіру. А при правлінні Леніна повернувся і встигвизволити мене від осикового кілка, змоченого моєю ж кров*ю.
Матвій говорив дуже довго... Інга лише встигала дивуватись і швидко записувати його слова...
Марина
Мрина намагаляся не зустрічатися з Матвієм. Але він кожного дня приходив до неї в квартиру. Хлопець розповідав їй про Ектора, про ту місію, яка їй призначена і про вампірське життя-буття.
Так відбувалося протягом двох тижнів. Нарешті Марина здалась і почала цікавитися Матвійовими розповідями. Вона з цікавістю слухала про давні часи, про добування «їжі», про розваги та про депресію, яка настає років через 500 після перевтілення.
- А навіщо мені це все знати?- запитала одного разу Марина.
Був вечір, вони з Матвієм сиділи на кухні й Марина готувала вечерю.
- Скоріш за все Ектор хоче зробити з тебе королеву, або наступницю Йому ж уже 2 000 років. –знизав плечима Матвій.
- А якщо я не захочу?-спитала Марина, ріжучи капусту для салату.
- Захочеш- посміхнувся хлопець,- Ектор володіє унікальним даром, може переконати будь кого у будь чому. При цьому не вдаючись до вампірського гіпнозу.
- А чому саме я?-повернулась до Матвія дівчина,-Що інших немає?
- Чому ж немає, є.-мовив Матвій.-Було вже дві дівчини, але Ектор не схотов навіть бачити їх. Вони стали вампірами, але після наказу Ектора, залишити їх напризволяще, я їх більше не бачив.
Марина мовчки повернулась до столу і продовжила нарізати капусту.
ХIV

Оксана
Оксана відчувала, що закохалась. Матвій настільки заворожував її, що цьому протистояти було майже неможливо.
Був на диво сонячний зимовий ранок. Оксана сиділа біля вікна і дивилась на небо. Воно було чисте і блакитне. Там не було ані хмаринки. Мама з татом пішли на роботу, тож можна було не боятися, що вони побачать Матвія.
Сьогодні Оксана особливо на нього чекала. Матвій сказав, що Ектор з дня на день може дати наказ, про перетворення Оксани в вампіра. І дівчина цього чекала з неторпінням.
Нарешті Матвій з*явився біля вікна і дівчина широко відкрила раму.
- Привіт!-радісно сказала вона.
- Привіт! Ектор сказав, що прийшла пора. Але маю попередити, буде дуже неприємно і страшенно боляче.
- Я нічого не обоюся,-тихо сказала Оксана і заплющила очі.
Матвій нахилився до її шиї і вкусив її.
Інга
Інга сиділа над своїми записами. Слова, здається були зрозумілими, але зрозуміти бодай щось їй не вдавалося. Матвій розповів їй все, про вампірів, але саму суть, яку прагнула дізнатися Інга, він хитро замаскував. І дівчина не могла зрозуміти де. Рішення прийшло нсподівано: потрібно стати вампіром самій, тоді він буде змушеним розкрити всі карти.
Наступного вечора, коли прийшов Матвій. Інга звернулась до нього з проханням:
- Оберни мене на вампіра.
- Це поки нереально,-похитав головою хлопець,- Ектор поки що такого не говорив.
- Та наплюй на того Ектора!-крикнула Інга,-Хто він тобі такий?
- Він король українських вампірів,-спокійно, немов би Інга не кричала щойно, сказав Матвій.- І він врятував мене від «смерті». Я поклявся на своїй крові, що буду виконувати його накази протягом 100 років. А для вампіра клятва на крові-це непорушний обеліск віри і чесності.
Раптом у Матвія задзвонив телефон. Хлопець відвернувся від Інги і почав слухати. Через хвилину він розвернувся.
- твоя мрія зараз збудеться. Ектор дав дозвіл обернути тебе.
І матвій вп*явся своїми зубами Інзі в горло.
Марина
Марина прокинулась з твердим наміром втекти з цього міста, щоб ніякий Матвій і Ектор більше її не тривожили. Але коли вона розплющила очі, то побачила Матвія, який стояв біля вікна і дивовся на схід сонця.
- Що ти тут робиш?-недружелюбно запитала Марина.
- Чекю поки ти прокинешся,-посміхнувся хлопець.-Ектор наказав перетворити тебе...
- Я не хочу,-твердо мовила Марина.
- У тебе немає вибору,-тихо мовив матвій і оголив свої ікла.
Дівчина кинулась тікати. Але хлопець перегородив їй дорог:
- Я також цього не очу-тихо сказав він,-Але я клявся... Клявся на своїй крові... Я мушу....
З очей Матвія покотилися сльози. Він нахилився вперед і акуратно вкусив її за горло.
XV

Оксана
Оксані було погано. Горіло все тіло. Нестерпно боліла голова та шия. Дівчина встала. Голова на мить перестла боліти і вона побачила розмиті контури Матвія. Той сидів навпопічки і дивився їй у очі, що поступово з мутних ставали ясними і чистими.
- Що зі мною?-запитала вона, коли нарешті прийшла до тями від нестерпного болю.
- Ти вампір,-просто сказав Матвій і простяг їй руку,-запрошую вас, незрівннянна Оксана, до світу вампірів!
Дівчина встала. Рухатися було легко і приємно. Оксана метнулася до дзеркала. Неслухняне волосся, вічно сплутане, стало рувний, чистим і гладеньким; очі, раніше карі, стали червоними. І обличчя взагалі стало зовсм іншим.. Дорослішим?
Оксана повернулась до Матвія, але того і слід простиг.
Інга
Інга лежла дорілиць на підлозі й важко дихала. Обернення лишень тільки-но закінчилось. Було дуже боляче, але дівчина ні разу не скрикнула. Мовчала, стиснувши зуби.
Матвій весь цей час сидів у кріслі та мовчки дивився на неї.
Інга повернула до нього голову:
- Ну, я тепер вампір?
- Так,-кивнув він.
Інга знову лягла на підлогу, тамуючи посмішку. Раптом воназгадала, що хотіла спитати у Матвія. Дівчина підвелася на літях. Але Матвія у кімнаті вже не було. Лише відкрите вікно свідчило,що хтось щойно вистрибнув звідси.
Марина
Матвій акуратно поклав тіло Марини, що билося в конвульсіях на ліжко. Дівчина не кричала, хоча хлопець знав, що було дуже боляче.
Через пів години Марина прийшла до тями.
- Що сталося?-спитала вона Матвія.
- Ти тепер вампір,-ледве видушуючи слова мовив хлопець.
- Я не хочу,-прошепотіла дівчина,-я не хочу...
- Я теж цього не хотів..-сказав Матвій,-але я поклявся своєю кров*ю, що виконуватиму всі накази Ектора.
- А що він наказав?-запитала Марина слабким голосом.
- Він наказав покинути тебе саму,-прошепотів хлопець.
Раптом він різко встав з крісла і присів навпопічки перед Мариною:
- Пообіцяй мені на своїй крові, що ти будеш жити, навіть у такій іпостасі. Щойно мій 100 років минуть, я знайду тебе.
- Чому я маю повірити тобі?-запитала Марина, заглядаючи в зелені очі Матвія.
- Я...Я клянусь на своїй крові,-крикнув хлопець.
- Добре, тоді я також клянусь-сказала дівчина.
Матвій піднявся з колін, поцілував Марину в лоб і зник.
Дівчина відкинулась на спинку дивана і заплакала.
XVI

Оксана
Пройшло декілька років. Оксана, яка навічно залишилась шістнадцятирічною, перестала рахувати їх.
Вона ненавиділа Матвія за все те, що він обіцяв і не виконав. Після свого перетворення, вона ніколи більше не бачила його. Не бачила вона й інших вампірів. Дівчина просто жива, як хотіла. Кров вона дісталвала у лікарнях. Прикро було залишати людей без крові, але Осана вважала, що її життя важливіше.
Ранок одного з вресневих днів дівчина зустріла в барі «Мавп*ячий рай» в Києві. Вона не пам*ятала, як там опинилась. Її туди привело шосте почуття. Дівчина просто шкірою відчувала,що тут повинно щось статися. Дуже важливе для неї і для її майбутньої вічності.
Інга
Інга ненавиділа Матвія. Він не витримав свого слова і покинув її не розповівши всього. Інга ненавиділа кров із пробірок. Вана здавалась їй несмачною. Вона більше любила свіжу кров.
За декілька років вона змінила безліч місць. Зі свого рідного міста Інга втекла одразу ж, як тільки зрозуміла, що Матвій її обдурив і кинув напризволяще. До моря їхати не хотілося, хоча дівчина була й там, проживши там декілька літніх місяців. Соце їй зовсім не заважало, хоча Матвій говорив, що сонеце - небезпечне. Зараз Інга жила в столиці нашої України – Києві.
Одного вересневого ранку їй захотілось «їсти». Вона покинула свій тимчасовий притулок і подалася до найближчого бару «Мавп*ячий рай», де вона найчастіше «снідала».
Марина
Марина виконала свою обіцянку. Звачайно, першим бажаням було змочити кров*ю олівець і встомити його в себе. Але вона згадала Мтвія, свою і його обіцянку, і передумала.
Марина вирішила не кидати універу. Їй вчитись небагато і те, що вона назавжди такою залишиться не кинеться у очі...
.. Марина була на останньому курсі.
Одного теплого вересневого ранку, їй чогось не захотілось йти на заняття. Марина зібралась і пішла у найближчий бар «Мавп*ячий рай», до того ж пора було «їсти».
ХVII

Дівчата були єдиними відвідувачами цього закладу. Відчувши,що вони всі вампірші, вирішили сісти разом.
Зав*язалася розмова.
- Як тебе звати?-запитала Інга у Оксани.
- Оксана,-дівина посміхнулась і пальце поманила бармена,-А вас?
- Я Інга,-відповіла молода вампірша.
- А я Марина,-сказала інша.
- Що будете, дами?-галантно промовив офіціант.
- «Криваву Мері»,-відповіла за всіх Оксана,-я думаю, що ніхто не буде проти.
Інга скривилась. Зараз вона потребувала свіжої крові, а не крові помідорів. На її щастя, до бару зайшла ще одна дівчина.
- Інго,-зврнулась до неї Оксана, що почувалась старшою над ними -не при моїй присутності.
- Добре,-Інга відвернулась від жертви,-Як ти можеш пити цю дистиліровану бридоту?
- Просто,-відповіла дівчина.
- А скільки тобі років? Ну в сенсі, вампірських років?-запитала Марина.
- Років сім чи вісім,-задумалась Оксана, потягуючи коктейль,-не рахувала їх, відколи востаннє бачила Матвія.
- А хто це?-пожвавилась Інга, почувши знайоме до болі ім*я.
- Матвій? Це той тип, що змінив мене. Обіцяв, що не покине, поки не освоюсь у новій іпостасі, а сам зник.
- А у твого Матвія прізвице не Потоцький?-запитала Марина.
- Ага, Матвій Потоцький-кивнула Оксана,-А ви звідки його знаєте?
- Мене він також змінив і кинув-прошепіла Інга.
- І мене...-сказала Марина, хоча її перетворення дещо відрізнялось від перетворень її нових подруг.
- Який же він гад!-спересердя крикнула Інга.
- І не кажи-кивнула Оксана.,-Вам він також казочку про якогось Ектора молов?
- Ага, говорив, що той король українських вампірів,-погодилась Інга,-Але ви перші вампіри, яких я побачила за декілька років.
- Марино, а ти чого мовчиш?-гукнула нову знайому Оксана.
- Ви помітила лілії біля входу?-тихо спитала вона.
- Ні,-стрепенулась Оксана.
- Та кинь, ми ж далеко від них,-відмахнулась Інга.
Марина відвернулась від неї.
Дівчата просиділи в барі до самого вечора. Коли за вікном згустились сутінки, Інга зрозуміла, що більше не втерпить.
- Оксано, я вже не можу. Я хочу «їсти»!-прошепіла вона.
- Добре, ходімо,-зітхнула та,-Я вже також нічого свіжого не пила,-Марино, ти знами.
Дівчина кивнула. Вона цілісінький день згадувала свою останню зустріч з Матвієм. І їй здалося, що вона була хлопцю по-справжньому дорога.
Дівчата вийшли з кафе. Марина повільно пішла у напрямку парку.
- Мрусю, ти куди?-гукнула її Інга.
- Піду пройдуся,-відказала та.
- Ходім з нами-не вгавала дівчина.
Але Оксана м*яко зупинила Інгу:
- Не чіпай її. Хай подумає. Якщо буде потрібно, вона нас сама знайде.
Інга знизала плечима і вони з Оксаною рлзчинилися у вечірньому тумані.
Марина брела по парку. Нарешті вона вибрала собі лавку і сіла. За іронією долі, недалеко від неї росли лілії. Дівчина милуваася їх красою і згадувала, як вони міняли колір, коли її рука їх торкалася. Раптом квіти зашелестіли, немов від вітру і стрімголов почали червоніти. Дівчина злякано озирнулася. Поруч на лаві сидів Матвій.