маха оголена. золотi лови

...Як заходила в річку – груди світилися молоком,
Пипки, як писочки, пнулися вгору, до Місяця,
А він – соромітник! – у шпарочку хмар підглядав
За стегнами, що гойдалися і відливали матово,
За махою оголеною, що вийшла на лови…

- Гой-я, гой-я, - руками відганяла рибок  вертливих від лона розпаленого,
Живою водою  гоїла жагу свою  жіночу, жалку, жалючу…

Гойя дивився з неба примруженими очима,
Скельця його окулярів пускали зайчиків-бісиків,
Що стрибали на воду й ловили її за коліна….

В'юнке чорне волосся ручними вужами розповзлося по плечах,
Утекло з серпентарію зачіски на волю вільну,
Уляглося на груди високі, як на підводні скелі…

Постеля ріки кликала прохолодою – ляж на мене!
То й лягла.
Попливла, загортаючи простирадло хвиль під ноги розпусні…
Так манила у вершу свого лона розпаленого
Золотого в'юна, Королевича зачарованого,
що жив попід чорним каменем, аж на самому дні…

Гостра стріла його тіла, випущена невидимою тятивою,
Мчала  вгору, назустріч  білому тілу вершниці,
Що осідлала ріку пристрасті,
Що ловила у вершу лона
Прудкого в'юна
Нескінченної  травневої ночі…


Рецензии
Всё во мне заговорило... Аннушка, пробирает до мозга!
Обнаженная маха. Золотая охота
...Когда входила в реку - грудь светилась молоком.
Соски, подняв мордочки, тянулись вверх, к Месяцу,
А он - бесстыдник! – в щелочку туч подглядывал
За бедрами, которые раскачивались и отливали матовым,
За махой обнаженной, что вышла на охоту.

- Гой-я, гой-я, - руками отгоняла рыбок вертлявых от лона разожженного,
Живой водой лечила жажду свою женскую, жгучую, жалящую.

Гойя смотрел с неба прищуренными глазами,
Стеклышки его очков пускали зайчиков-чертиков,
Что прыгали на воду и ловили ее за колени.

Вьющиеся черные волосы ручными ужами расползлись по плечам,
Убежали из серпентария прически на волюшку вольную,
Улеглись на грудь высокую, как на подводные скалы.

Постель реки заманивала прохладой - ляг на меня!
Вот и легла.
Поплыла, загребая простыню волн под ноги распутные.
Так ловила в вершу своего лона разожженного
Золотого вьюна, Королевича заколдованного,
что жил под черным камнем, аж на самом дне.

Острая стрела его тела, выпущенная невидимой тетивой,
Мчала вверх, навстречу белому телу всадницы,
Оседлавшей реку страсти,
Ловившей в вершу лона
Прыткого вьюна
Бесконечной майской ночи…

Анна Дудка   28.05.2012 18:14     Заявить о нарушении
добре переклала!
дякую, сонце!

Ганна Осадко   28.05.2012 18:08   Заявить о нарушении