Lviv

Life is for strange adventures and  rambling conversations.

Дивні пригоди нас ще чекатимуть протягом дня. Як же ж так, щоб з нами нічого не трапилося? Це ж 241 група! Це ж ті, які найкращі, найрозумніші, найкрейзанутіші та найулюбленіші! Щодо    розмов, то ось вони. Ось і перші гості. Компанія трьох дивних хлопців. Своїм ігнором ми змогли показати,що нам не дуже подобається їхня присутність. Ось вже й в стінку "сусіди" стукають, що пора спати. І правда, у нас попереду довгий, наповнений радістю та крутими пригодами, день.
         Прокинувшись зранку, мене збентежила дивна новина, що вночі я погрожувала пригадати друзям те, що вони мені не давали спати. Але цього я так і не зробила. Майже без слів ми дісталися до МакДональдза. Сонні та дуже голодні. Поснідали, почувся перший сміх, перші анекдоти, проситана газета(да,Настя?;)) Поїздка в супермаркет виявилася трохи стомлюючою, але походи по магазинам все ж мали свій + (правда,Аня? З покупкою:)). Почали планувати наш день. Тоді здавалося, що ми не витримаємо до першої ночі. Далі фільм. Найдурніший фільм, який ми бачили за своє життя. Але це можливість вбити час, а для Віки і поспати. Шоковані фільмом, пішли на ратушу. 408 сходинок... Не кожного дня через таке проходимо. Єдине завдання- встати на ноги наступного ранку. Ще раз побачили зверху це дивовижне місто. А далі і безліч кафешок, які дивували нас своєю унікальністю, колекціями різних  речей, приємним персоналом, привітними людьми, а деякі і своїми цінами(ну ви знаєте про що я:)). Ці, вже знайомі, вулички, де туристів більше, ніж жителів міста, старі будівлі та тепла атмосфера. Хороші люди, які зможуть відкрити бутилку мінералки (так, Юля?). Парк, лавочка і ще 7 годин до патягу. Здається, що так багато часу. Тут і почалися розмови про "всяке", сміх та істерика у мене:) Суші, а потім знову лавочка для відпочинку. І тут 241 група згадує, що ми здаємо ще один екзамен і стаємо 341 групою. Останній похід в МакДональдз. Вже тут усі ледве дихають. Всі мріють про сон. Не зараз! Ще доїхати до вокзалу треба. Темно, не знаємо номер маршрутки, дивні люди зустрічаються по дорозі. Але з чого лише ми не вибиралися. Вокзал і 1,5 години до потягу. Хто спить, хто дивиться серіал, у кого замість думок суші, а у кого знову істерика. Час, ніби пройшов швидко. Прибув поїзд на третю колію і ми розуміємо, що вже зараз усі ляжемо спати. Добре, що деякі взяли з собою навушники і змогли заснути з такими сусідями. Ранок, вже в рідному місті, дім, душ і знову сон.
        Гарні спогади про хорошу поїздку, море фотографій та плани на наступну поїздку. Дякую вам за компанію:) Люблю:*