Купальська нiч
Біля річки горіли багаття, в повітрі пахло гріхом... Вона струнка, кароока з лілією у волоссі... Її б ту лілію та на плече тавром, а Вона в косу вплела... пахла любистком і матіолою... Це було Її свято, свято німфи з гарячим тілом і холодним серцем... Його Вона помітила зразу і очі наповнились бісовим вогнем... Йому б забрати наречену і втікти б, так ні, не встиг... Не дала шансу, згубила, затягнула в омут очей тих карооких... Забув він наречену, за крок від вівтаря... полинув за тим спокусливим тілом і відьомською душею...
Сміючись, кидала лілію у воду, а він летів за нею, надіючись на щастя... Сиреною манила, обіцяючи цвіт папороті, кочедижник, а дала чортополоха... А Він його до серця під сорочку... Спокушала принадним тілом, несла до раю, поїла неземною насолодою... А вранці... в пекло кинула, згубила долю.. його...
... Пройшли роки... Той гріх Вона несе й понині... Хоч інша стала, каялась, молилась... Тоді з коханням гралась... Віддяка Їй тепер за це...
Свидетельство о публикации №212053000547