Купальська нiч

Колись  давно,  в  Купальську  ніч,  Вона  Його  причарувала...
Біля  річки  горіли  багаття,  в  повітрі  пахло  гріхом...  Вона  струнка,  кароока  з  лілією  у  волоссі...  Її  б  ту  лілію  та  на  плече  тавром,  а  Вона  в  косу  вплела...  пахла  любистком  і  матіолою...  Це  було  Її  свято,  свято  німфи  з  гарячим  тілом  і  холодним  серцем...  Його  Вона  помітила  зразу  і  очі  наповнились  бісовим  вогнем...  Йому  б  забрати  наречену  і  втікти  б,  так  ні,  не  встиг...  Не  дала  шансу,  згубила,  затягнула  в  омут  очей  тих  карооких...  Забув  він  наречену,  за  крок  від  вівтаря...  полинув  за  тим  спокусливим  тілом  і  відьомською  душею...
     Сміючись,  кидала  лілію  у  воду,  а  він  летів  за  нею,  надіючись  на  щастя...  Сиреною  манила,  обіцяючи  цвіт  папороті,  кочедижник,  а  дала  чортополоха...  А  Він  його  до  серця  під  сорочку...  Спокушала  принадним  тілом,  несла  до  раю,  поїла  неземною  насолодою...  А  вранці...  в  пекло  кинула,  згубила  долю..  його...
       ...  Пройшли  роки...  Той  гріх  Вона  несе  й  понині...  Хоч  інша  стала,  каялась,  молилась...  Тоді  з  коханням  гралась...  Віддяка  Їй  тепер  за  це...


Рецензии