Стихiя

Гармонія тече рікою,
Перетікає через край
І на душі печать спокою
І в серці розквітає рай

Моє кохання карооке
Моя барвиста, осяйна,
Ти – почуття моє широке,
Мого ти серденька весна

У мої запірнувши мрії,
Побачиш дивнії сади,
Лиш тут цвіте тюльпан надії,
Невіданих тварин сліди...

В очах твоїх і шепіт неба
І плесо чистої води –
Мені напитися так треба,
У собі зорі віднайти.

І хай високою стіною
Закрили ми від себе рай,
Але у снах моїх з тобою
Я покидаю грішний край,
Ми летимо з тобою в небо:
В мої небачені світи
І нам з тобою вже не треба
Шукать дорогу в Нікуди...

           * * *

Губи гарячі торкнуться волосся:
Ніжність жагуча, п’янкий дивоцвіт,
Боже, як хочеться жадібно пити
Дивний нектар молодих твоїх літ.

...Ти вся тремтиш,
Мої обійми тоненький обвивають стан
І твоє тіло полум’яне
Єдиний наді мною пан

І ми зливаємось в цілунку,
Блаженство й смерть у забутті,
І час стиха,
І ми навіки пекельно-грішні і святі

Ти – промінь сонця, сніг вершини,
Ти – лід, ти – світло, ти – політ,
Солодко-млосною жагою
Наповнила мене,
Як гніт,
 запалений тобою,
Блаженства вибух: піді мною
 Горить земля, ми – океан,
Твій ніжний стогін,
Зойк, дурман...

І хвиля радості й тепла
Охоплює мене до тла,
По вінця сповнений тобою,
Блаженно-мертвою, живою,
Я починаю свій політ
В бентежний світ, солодкий світ

           * * *

В моїй душі горить багаття,
Десь у лісах блука мій сон
У голові одне сум’яття
Із сірим смутком в унісон

           * * *

Горить вогонь, біля вікна
Самотня пеленає сина
У нього лиш вона одна,
У неї він уся родина.

Чому ж одна, чому самотня?
Хіба війна? Яка безодня
Забрала батька у дитини?
У кого пошукать причини
Чому вони на самоті,
Мов прокляті, одні в житті...

...Насправді просто покохала:
Блакить очей, бентежність днів...
Омана в серце западала,
Якби ж побачила, впізнала,
Що тих прекрасних слів порив
Ховав душі смердючий хлів...

Побавивсь, кинув, дивина?..
Вона ж все випила до дна:
Презирство й сміх, батьків зневагу,
Але зібрала всю відвагу
Подарувать нове життя,
І подвиг цей у майбуття
Веде у світ нову людину,
Хай Бог простить оту скотину...
А ця Мадонна Пресвята
Пізнає ласку Господа


           * * *
Покоління стравоходу,
Їж і пий: усе в лайно,
Ви плювали на природу,
Пиво робить вам “погоду”,
Вам насправді все одно:
Моцарт, “Тайд”,
Гоген, інсайт,
“все O’key”, ”блін, все All right”,
“Бачив новий порносайт?
Тьолки чудні...”

Але я бачу новий цвіт,
У пуп’янку дитячих літ
Крізь покоління стравоходу,
базарний сутінок й сміття
У світ летить нове життя:
Серця гарячі, душі чисті
І очі ясні, променисті
Зметуть усякі перешкоди.
Ідуть!!!Ви чуєте, народи,
Нового часу передзвін –
Старого і гнилого згин.

Ця ніч мине, як все минає,
Коли людина пригадає,
Що дух її – Вогонь, Творець,
Усього сущого вінець,
І буде жить не тільки шлунком,
А з цеї темряви рятунком
Для неї є Нове Вчення,
Воно несе Святе Знання,
Що змінить світ, і нас з тобою,
Я вас вітаю із Весною!

           * * *

Марафон зачаття, марафон навісний
Знову вдарив по струнах космічних,
Ми сьогодні удвох, я сьогодні посмів
Долучитись до герців одвічних.
Ти сьогодні русалка, а я – лісовик,
Ми сьогодні кружляєм у парі,
Голос сорому зник, ми однині навік
Робим виклик Порядній Примарі,
Хай ми зтанем, як сніг, як сльоза по щоці –
Ти у води свої, я у хмари,
Це кохання – на мить, хай побачать сліпці,
Що не було ще кращої пари!