Встречи и открытия

                Зустрічі і відкриття 

               
На фото Ростіслав Рибальченко і Василь Боровий
               
               Відгук на поетичну збірку В. Калашника «Бентежне надвечір’я»
 

Я не прихильник сучасної поезії, в тому числі харківською, за винятком деяких поетів, яких знаю особисто. Віршів багато, а поезії – обмаль. Та це гадаю одна з рис нашого часу, коли під гаслом боротьби за українську культуру так звані «демократи» почали цю саму культуру нищити.
За часів так званого «тоталітарного режиму» був у Харкові магазин «Поезія» на площі «Поезія», де колись багатотисячний натовп харків’ян вітав поета Євтушенко,  де завжди можна було познайомитись з останніми поетичними творами поетів. Все це кануло в небуття, і на згадку про минуле залишилася лише назва площі, яка не відповідає її суті.
Та це не привід для суму – іде процес пошуку СЛОВА. І блиск крупинок золота – рідкісне явище, про це казали Маяковський і Ахматова.
Але якщо настирно шукати, то можна знайти, або допоможе і випадок. Так сталося і зі мною.
Минулого року я прийшов до свого товариша Мельника Віктора Васильовича. Вже вирішивши свої справи, коли йшов до дверей, Віктор несподівано сказав: «Стій, я тобі дам збірку поезій мого колеги, і ці вірші тобі, знаю, сподобаються.»
Слова мого друга були занадто авторитетні для мене і прийшовши додому я став уважно читати. Це поетична збірка полезій Володимира Калашника «Бентежне надвечір’я».
Я багато разів повертався до віршів, читав і перечитував. Цієї зими знову гортав сторінки книжки, вчитувався в поетичні рядки, осмислював структуру і зміст збірки, бо в ній не все так просто, як спершу здавалося.
Вже назва зацікавлює: «Бентежне надвечір’я»,  російською «волнующий вечер». Це зовсім не калька, бо в українській назві є щось глибше, і свої тонкощі. Номінація з префіксом «над» надає сприйняттю вечора чогось вищого, ніж просто «вечір», і це бентежить гамою поетичного словосполучення.
Давно звернув увагу на те, що часто збірки поезій (рідше проза) мають назву, яка вже ПОЕЗІЯ. Назбирав уже чимало таких прикладів, і, поза сумнівом, це може бути темою спеціального дослідження.
Милуюся естетикою таких назв: Клюєв – «Сосен перезвон», «Березовый ситец» Єсеніна, «Вечер» Ахматової, «Вінки за водою» Якова Мамонтова, та багато інших. Назва збірки поезій В. Калашника – у цьому ряду.
Збірка надихнула мене на спогади…
Хвилююча для мене зустріч сталася з моїм давнім приятелем Василем Івановичем Боровим – автором передмови. Знаю його як поета з витонченим смаком, і він дорожить своїм словом, а те що написав передмову – свідчення художньої вартості поезій «Бентежного надвечір’я».
Спомин про Борового відкидає мене в далекі військові роки, коли юнак Василь відніс свій перший вірш до редакції газети «Нова Україна», яка тоді об’єднувала творчу інтелігенцію Харкова на окупованій території і давала можливість якось вижити в скрутних умовах того часу. «Нова Україна» стояла поза політикою і вважалася кращою газетою на Лівобережжі. Після повернення Радянської армії, поет був заарештований і звинувачений у співробітництві з окупантами.
У той час КДБ зацікавилось віршем «Привіт тобі, весно» Інни Христенко, випускниці Харківського університету, хоч це був вірш на тему природи і весни.
Сумна доля  чекала кожного, хто співпрацював з німцями: вчений генетик М. Вентухов, мовознавець Юрій Шевельов. Всі вони, як і  посадовці,  виїхали на Захід, розсіялися по світу і продовжували свою діяльність за межами України.  Про це у моєму творі «Харківська культурна еміграція 1942 -  1943 роках» («Курсор».2006).
А щодо самих поезій Володимира Семеновича, то я не можу коментувати їх усіх, але вони мені запали в душу. Про них скажу словами Василя Борового, який так характеризував їх автора:
«Він – лірик і органічно вписується до клану поетів з ліричним відчуттям у руслі української традиції, врівноваженість художньо-образного мислення, філософське сприймання світу, прагнення передати свою духовну настроєність, водночас зберігаючи особистість, власні інтонації на густо заселеній царині, - визначальні, загально окреслені риси його поезії.»
Особливо мою душу  схвилював і вірш «Прощання», присвячений батькові.
Справа в тому, що і для мене батько – свята людина, яку я згадую майже кожного дня і мені не вистачає його мудрих порад і підтримки. Відчуваю рідність землі, двору, по якому ходили його ноги. Тішить і те, що, мабуть, зустріну тата, на тому світі.
ПРОЩАННЯ

                Світлій пам'яті батька
                мого незабутнього
Писав — просив приїхати пошвидше,
Я так спішив, гасив передчуття.
А ти з садка назустріч тихо вийшов —
Весь у задумі й мудрості життя.
Мов не було далекої дороги.
Ми обнялись, зворушені до сліз.
І зникли враз усі мої тривоги:
Вже нас чекав у лузі сінокіс.
Лиш тільки сили трохи набереться,
Бо добре все, а сила убува.
Всміхаючись вітав ти односельців,
А я й не знав, що то прощань слова.
Приліг спочити, спалось як ніколи...
О, як спинити горя круговерть?!
Світ зупинивсь і став суцільним болем,
Лиш чулося: це праведника смерть.
Мовчать уста, і їх не розімкнути.
Червневий пломінь холодом пройма.
Хіба мій світ без тебе може бути?
Хіба бува скінченна путь пряма?!
Коли спинились шану дати школі —
Твого життя негаснучій зорі,
Мов школярі, струнчилися тополі
І тополино мліли школярі.
Оркестр ридав, виплакував прощання.
Займався вічним полум'ям кумач.
Не вірив я, що разом ми востаннє,
І молитовно шепотів: «Пробач»...

Потішив мене і такий  «березневий» вірш, що нагадує картини імпресіоністів:
БЕРЕЗНЕВА КАТЕГОРІЯ СТАНУ

Зимно. Сніжно. Синьо. Ніжно.
Березнево. Пролісково.
Рано. Пізно. Радо. Слізно.
Всміхнено, промінно знову.

Сумно. Струнно. Перелітно.
Голосисто. Невимовно.
Вербно. Терпко. Брунькоцвітно.
Незабутньо колисково.

Сонцебризно. Безупинно.
Дзюркотливо денно, нощно.
Так бентежно-лоскітливо,
Нерозгадано-жіночно...
Ще одна, не менш приємна зустріч сталася, коли у розділі «Близькі й далекі рідні голоси» натрапив на переклади моїх улюблених поетів, які за висловом Бориса Чічібабіна, «со мной в неразрывном родстве». Твори багатьох із тих поетів у російських перекладах є в моїй власній книгарні, за винятком тільки декого – Руфуса, Бунчука, Богдановича. Спогади, спогади…
Я вдячний Володимирові Семеновичу за можливість відчути нові відтінки улюблених моїх авторів.
Ще варто згадати, що Харків був єдиним українським містом, де побував Єсенін.
Поет видав тут колективний збірник «Харчевня зорь», виступав перед громадкістю і взагалі залишив тут культурний слід. Це дало можливість харків’янину, літературному краєзнавцю Владиславові Божко написати твір «Єсенін в Харкові» (2006). У Харківському Університеті працював і збирач Єсеніна, Дмитро Кірилішин, за ініціативою якого вулиця Економічна перейменована на вулицю Єсеніна.
З особливого зацікавленістю я прочитав переклад двох віршів Сергія Єсеніна, неперевершеного лірика ХХ століття
Перечитуючи переклади Калашника, переконуюся в тому, що  поет-перекладач далекий від сліпого замилування та формального сприйняття високої поезії інших народів, зокрема російського.
Порівняйте «Сонет» Есеніна в оригіналі з перекладом.

«Сонет» Есеніна в оригіналі
СОНЕТ
Я плакал на заре, когда померкли дали,
Когда стелила ночь росистую постель,
И с шепотом волны рыданья замирали, |
И где-то вдалеке им вторила свирель.

Сказала мне волна: «Напрасно мы тоскуем»,-
И, сбросив свой покров, зарылась в берега.
А бледный серп луны холодным поцелуем
С улыбкой застудил мне слезы в жемчуга.

И я принес тебе, царевне ясноокой,
Кораллы слез моих печали одинокой
И нежную вуаль из пенности волны.

Но сердце хмельное любви моей не радо...
Отдай же мне за все, чего тебе не надо,
Отдай мне поцелуй за поцелуй луны.

{1915)

Переклад В.Калашника:
СОНЕТ

Я плакав на зорі, коли померкли далі,
Як постіль росяну вже слала ніч мені,
І з шепотінням хвиль вмирали ті ридання,
І чувся відгомін сопілки вдалині.

Сказала хвиля вмить: «Печалі нам не треба» —
І, скинувши покров, до берега втекла,
А бліднуча зоря цілунок слала з неба,
Перлини сліз мені лишала на щоках.

І я приніс тобі, царівні ясноокій,
Корали сліз у тузі одинокій
І ніжну хвиль вуаль додав до них.

Та серцю в радості моя любов не мила...
Віддай же все мені, що нині розлюбила,
Віддай цілунок свій за зоряний нічний.