Легкий вітерець шепотів
мені на вушко усілякі
приємнощі. Він міг би
бути мені кращим
другом. Я навіть вигадала
б йому ім"я. Ми співали,
жартували, згадували...
мріяли!
Його домівкою був увесь
всесвіт, а моєю - місто,
яке постйно намагалося
зломити. Восени
кращими друзями були
дерева. Взимку він
братався з морозом і
шуткував над нами,
морозив нам щічки...
Весною він додавав
романтики своїми
легкими і теплими
обіймами. Нічого
спільного він не
знаходив лише з літом.
Лише інколи нагадуючи
про себе одинокими
поцілунками.
Ми були схожі. Зовсім
одинокі. Одного вечора, я
була не твереза, а він - не
говіркий. Він провів мене
до дверей і обйняв, як
було прийнято весною.
Название есть
© Copyright: Юля Ершова, 2012
Свидетельство о публикации №212061501033
Свидетельство о публикации №212061501033
Рецензии