Чоботар без чоб1т

Своїм колегам присвячую...

                Чоботар без чобіт

       Я довго не могла заснути. Все мріяла про ідеал чоловіка. Його, мабуть, і не існує в Природі. Бо, якби десь-таки був, то вже б знайшовся... А може, я ходжу не тими стежками? Але ж мріяти не заборонено! А може, він десь причаївся, і боїться з”являтися на люди? Бо що тоді почнеться! Жах! Уявіть-но! По-перше, його треба буде одразу заносити до Червоної Книги, як відмираючий екземпляр. Жінки ж-бо почнуть полювання, прилаштовування пасток, тощо... Звісно, він же один, а нас так багато. По-друге, необхідно буде створити йому комфортні умови проживання... Повний пансіон. І, боронь Боже, ніякої фізичної праці, щоб бува не надірвався. Але ж так він поступово перетвориться з ідеала на трутня, яких і так маємо вдосталь...

       Я стиха засинала, ледь розрізняючи сон і дійсність. Мені марилися привиті цуценята мопсів без шкідливих звичок, що бавилися на ділянці під забудову житлового будинку, розміром у десять соток. А на них згори, з четвертого поверху балкону трикімнатної квартири з евроремонтом і телефоном визирали 2-місячні поросята. Ще й верещали, як різані. Поруч стояла „крута” іномарка сріблястого кольору, із двигуном-1,5, яку продавали на запчастини козенята. Вони розташувалися у кріслах світлого кольору. Мали дивовижний вигляд! І козенята, і меблі. Люди зупинялися, роздивлялися, йшли далі...

       Якась жінка прискіпливо пропонувала мені свій догляд за спадкування житла. Усі мої роз”яснення, що зайвого житла не маю, а догляд мені не потрібен – не приймалися. Вона настійливо гарантувала мені чесність і порядність. І я їй майже повірила... Але тут з”явився чоловік приблизно мого віку. Він втаємничено повідомив, що, якщо я не нахаба і не схильна до повноти – він погодиться на серйозні стосунки зі мною. Я розгубилася... Чи нахаба? Не знаю! Але, мабуть зараз-таки нею стану. Варто спробувати! Я ж нікого не чіпаю... Залиште мене у спокою! Всі! Та де там!

       Номери телефонів і тексти оголошень були скрізь. На папірцях, що кружляли у повітрі, на заборі, на листочках дерев, на піску. Навіть у блакитному небі, викреслені літаком. Телефони дзвонили безупину... Іноді літери й цифри розважалися. І тоді вони підстрибували на одній нозі, втрачали рівновагу й зопалу потрапляли в інше слово або номер телефону, утворюючи таким чином помилки. Це їх неабияк тішило, вони реготали. А мене дратувало. Навіть уві сні. Я ладна була заплакати...

       Мимо мене проїхав трактор з причепом, на якому було звалено речі, що були в ужитку: светри, телефони, весільні сукні, дитячі коляски, піаніно... Трактор струснуло на вибоїні, і мені на голову впали чоботи 45 розміру... Що ж це взагалі таке коїться? І куди я потрапила? Так і справді може догляд знадобитися! Намагаюся підвестися, козенята поступаються своїм місцем у кріслі. Сиджу з гулею на лобі і дивним виразом обличчя. А так начеб-то нічого. Вітер грайливо гортає пожовклі сторінки книжок у гарному стані. Скільки ж то їх треба прочитати, щоб зрозуміти сенс життя? До мопсів приєдналися французькі бульдоги. Раптом один з них підбіг до мене і запитав лагідно, чи не міняю я квартиру на будинок. Очі в нього були такі розумні... Чоловічі! Цього вже я витримати не змогла й ... прокинулася.

       Настирно верещав мобільний телефон: „Запишіть об”яву, будь ласка!” Я закліпала очима, проганяючи залишки сну: „Пишу...” Так, це був сон! Зітхнула полегшено... А зранку на роботі телефони знов аж захлиналися! І всі примари з мого сну поставали реальністю. Цуценята, чоботи, квартири, іномарки, будинки... Вони „проходять” повз мене щодня! Тонами! От, тільки він і досі не подзвонив. Ні уві сні, ні в реальності. Мій ідеальний чоловік! Але я все ж мрію... Адже ж мріяти не заборонено! Якщо існує – обов”язково зателефонує! Я ще зачекаю... Час є!