Загадкова людська душа

Така загадкова і незрозуміла нікому навіть собі людська душа, вона ніби живе сама по собі. Ми невзмозі її підкорити, примусити, про те вона часто володіє нашим тілом, бажаннями ..
Захоплює так раптово в полон, що і оговтатись не встигаєш. Ніби все як завжди, будуєш плани сьогодення, почуваєшся бадьоро, відчувавши всі частини тіла, та ось одна лише мить незбагненна мить, ледь помітною тінью прослизнула в серце, прокралась в душу....
І ти вже не ти. Руки заклякли мов обмерзлі стеблі дерева, недаючи собі ради, ноги прикипіли до підлоги налившись свинцем, усмішка зникла ніби ніколи, ніколи і не з'являлась на вкритому хусткою смутку та туги обличчі. Що сталось не розумієш і чи бажаєш розуміти, коли десь із середини, самого ядра, тебе кам'яною брилою пригнічує  біль мов би збирається тут же вбити в тебе не просто хмару велетенських цвяхів, а гігантські прути, що розчахнуть навпіл. Ти із залишкових крапель сили збираєш до купи зовсім не міцний, але такий рятувальний вузол, щоб примусити себе володіти тілом, оговтатись від прискіпливих тягучих мов смола думок:"Вперед, тільки вперед багаторазово ніби молитву шепочеш пересохлими губами.ТИ стійка та сильна мов джерельна вода, своєю чистотою. Так звільни свої води, від чуми пригнічення та смутку, поки вони самі тебе не розчавили, як сліпе беззахистне пташеня.."