Пробудження..

  Така раніше бажана мелодія лунає ніби кривавий вирок, телефон дзвонить все гучніше та гучніше, розриваючи вушні перепони у повній тиші. Дрімаюча свідомість підказує, що час прокидатись хоча марно повіки важкі ніби налиті свинцем відмовляються підніматись. А тіло нерухоме наче розбите паралічем прикипіло до лляного простирадла, робиш зусилля і даєш собі клич :" Пора, час настав!". Стрілою летиш у ванну кімнату мов запрограмований кіберг, повертаєш ручку крану і ось перві краплі холодної води шалено летять із голови на плечі, окроплюють спину, ошпарюють прохолодою до п"ят ніби тебе водночас кинули в палаючий вогонь королівства криги. Несамовитий крик пронизує всю квартиру, рідні не здригаються бо вже звикли до витівок божевільної матусі. Цей поклик предків пробудження від сну, поєднання власної енергії з енергією Всесвіту, і самовилив бажання нести іншим радість та втіху життя. Нарешті душа і розум повертаються в тіло поєднавшись, тверезо усвідомлюєш, що не блукаєш тенетами паралельних світів, не перебуваєш у потаємних закутках сновидіння.Ти вже тут на улюбленій матусі Землі, новий ранок, нові надії та сподівання ...........
  Трапляється: ми відчуваємо, як нас підносить до Небес, коли ми найменше цього очікуємо. Природно, нам хотілося б залишитися там назавжди, але це неможливо, адже стільки ще всього прив'язує нас до світу внизу! Небо обдарувало нас подібною милістю, щоб у нас було передчуття, інтуїція того світлого простору, в якому долею нам визначено одного разу опинитися і жити. Несподівана радість, яка іноді охоплює нас - провісник майбутнього звільнення.
 Адже восени, коли з дерев починають облітати листя, знаємо: зима не за горами. Взимку, коли прокльовуються перші проліски-вони віщують прихід весни. У нас в душі, так само як і у природи, з'являються знаки-провісники, які потрібно вміти розпізнати і зрозуміти.
  В цей час  розум відходить так далеко, піддаєшся відчуттям, інтуїції,  неважливо: прагнеш пурхати в танку,  чи з під пера вилітають рядки крилатої прози, а можливо поезії.



Не думай про те, що було
А мрій про те, що буде
Минуле мов сон спливло
Надія щастя буде
Думку у світ мов птаху  відпускаєш
Їй немає назад вороття 
За втілення помислів відповідаєш
Від них залежить наше майбуття
Хай ці думки сповнені вірою, добром
Щоб дарувати радість людям