Неземна страва- кохання...

Хіба можна встояти перед тобою, твоєю чарівністю, ніжно-пильним пекучим прицілом ясних очей?! Ні, ні, ти не просто мене роздягаєш пожираючи пристрасним, голодно-спраглим поглядом, ніби на відстані торкаєшся тонкими тендітними пальцями, що подібно легкому вітерцю який бавиться моїм тілом ..
Я відчуваю на собі твій гарячий подих, він розпалює мою уяву настільки бурхливо, що невзмозі їй чинити опір та й не бажаю кінця цьому божевіллю, бо вже томлюсь в очікуванні жаданого. Ніби полохлива скрипка, що так невпевнено, невимушено вступає в гру. Лину  пурпурно-маковими устами до твого чола, осипаючи поцілункам мов ніжними крапельками вранішньої роси, що щедро розсипається поблискуючи на сонці. Твій запах зводить з розуму та полонить мене повністю, вже не відчуваю себе, бо весь світ заповнили: МИ, ТИ і Я.
 Ти солодощі найспокусливіші мої, принадна  із свіжих трав та квітів на літньому лузі, немов роса маку, цілюща, чарівна і така дурманна, що голова позбувається всіх інших думок, в крові, мозку і в усьому тілі пульсує лише одна ..
 Цілую тебе ніжно, не поспішаючи, щоб розбудити в тобі всі чутливі точки, розбурхати їх до кипіння. Бажаю кінчиком язичка  ледве торкаючись окреслити твої губи, щоб надовго запам'ятати їх. Твої повіки тремтять від збудження, мов невагома пір'їнка торкаюсь кінчиком язика цього чорного ніжного мережива, ось він дійшов очного яблука ніби бажаючи збагнути секрет кольору прекрасних очей, які потужними ланцюгами навічно прикували до тебе. Від приливу збудження тобі на мить перехопило подих, ще міцніше та з любов’ю пригортаєш мене до себе.
  Твої губи пестять мою лебедину шию, лише ти  не дивуєшся, а навпаки  милуєшся моїм станом в цей момент! Темпераментна, непередбачувана немов відкритий ящик Пандори, тіло просто знемагає від захоплення і збудження,  в цю мить можу створити такі па, що складно передбачити. Бо  віддаєшся почуттям цілком, немов розчиняєшся повністю і зливаєшся у поєднані з бажаним. Ніжний стогін перероджується в божевільний крик любові, немов мене лихоманить, ніби б’юсь в любовній лихоманці. Тіло то ніжно ширяє в повітрі, то зі звірячою силою його кидає до землі. Ніжне  тремтіння  народжується глибоко всередині з кожною  миттю його росту сильніше серце калатає, ніби розриває груди, здається ось-ось  кохання перекриє мені кисень і буде живити прихованою силою із середини, нега від кінчиків волосся до кінчиків нігтів перекатною хвилею ковзає так плавно, а потім ударом струму тисне у скроні, сходиш з розуму, народження першого оргазму так близько, відчуваю як ніжне  джерело любові  проривається  на зовні, спочатку струмочком потім рікою ллється в мені, зрошуючи тобі губи, доводячи самого до безтями.
 На  всьому Всесвіті  ти ніби один, нікого більше не існує, навіть я сама розпалась  на ніжні складові  кохання. Тепер я знаю напевне, що найвибагливіша та неземна, це страва  КОХАННЯ. ТИ ОМРІЯНА МНОЮ СТРАВА. Цим відчуттям  ми відаємось до останку,  тіла пурхають на хмаринках  ніби в раю. Як би  в моїх силах я  навіки ланцюгами  прикувала тебе до мене  і  годувала ніжними порціями  коханням. Так хочеться від цього ніколи не втомлюватися, а тільки ще з більшою силою наповняться і віддаватися усім цим почуттям.