В червоному плащi

Вже не важливо з цим, чи з іншим,
І скільки пролито за раз
Дитячих сліз.
Все це змінилось чимось більшим
В немотивований екстаз,
В словесний ліс.

І жодний погляд не отримав сили
Змінити відгук двох сердець,
Як не хотів.
Даремно передчасно ліжко постелили,
Його ще не святив отець
Під божий спів.

І твій поет ще не казав прощальне слово,
Про те, що є в житті не головним,
Але вагомим.
Про те, що зустріч буде в нас обов’язково,
І ще не раз підпалять божий Рим
Під знаком новим.

Та ти байдужа до безглуздих балачок,
Які я завжди говорив тобі
За браком слів.
Вже не важливо, хто підсів з нас на гачок,
І хто кого в моральній боротьбі
Знов обдурив.

Життя поклало замість стилоса стилет.
І я не бачу, де різниця ,в чому суть
Твоїх ідей.
Коли залишився всього один секрет,
Який примушує тебе розбити ртуть
І пити клей.

Ти залишаєшся все тою, хоч не знаєш світ,
Який до зриву доводив мене не раз
Цинізмом днів.
Я так і не пояснив тобі, що значить «суїцид»,
Тому за мене зробить добре діло час
І дикий гнів.

І з цим я знов піду, не церемонячись, як піп,
Бо я чудово знаю, що це не допоможе
Ні одній душі.
А ти через роки укриєш сіллю цвілий хліб
І вийдеш зустрічати мене, як стане гоже,
В червоному плащі…
В червоному плащі.