Игра в серфинг. Лао

Піднявши подол накидки до стегон, Лао зайшов у річку.

Капелюх прийшлося зняти - може сповзти з лисої макітри, і втіктити зі струмким потоком, а в цьому капелюсі зберігав молодий Лао дещо дуже цінне; саме в капелюсі, а не в складках сукні чи рукавах накидки, то жодна істота про те не знала .

З-за пагорба, який затуляв рукав річки від зарослої хвойними ущілини, з ранку доносився нерівний шум - крики тварин, людей, крики війни, відчаю і крики болю. Крім поодиноких струй диму в прозорому небі з-за пагорба видно нічого не було, що давало можливість надумати все шо завгодно - чи то   сутичка між князівствами, що мали спільні кордони (річ не така вже й рідка), чи то середньої сили ядерний вибух. Проте, ані перше, ані друге Лао не турбувало.

Його турбувало каміння на дні, воно було гладке і слизьке, ноги ковзали, пальці застрявали в щілинах.

"Холодно, блін!" - сказав Лао в серцях.

Дійшовши до середини річки, Лао трохи зігнув ноги, пружинячи, і, тримаючи край накидки з розмаху плюхнув лисою тиквою в льодяну воду.

"Бррр! Бруа-брух-ХГ!"

але не втримався ногами на слизькому камінні, і, ніби притягнуті важилєм голови, у бурхливу ріку  пірнули рук-ноги-накидка-зад-що-на-міть-блиснув-на сонці. Зробивши повний оберт, Лао попав дупою просто на слизьке каміння. Звісно, шо зашиб.

Так і сидів, не ворушачись, каплі води звисали з носа, бровей, текли по схожому на місяць обличчу.

За пагорбом все гуркотіло. Люди кричали і вили, нескінченно лунали постріли, жодна з сторін ніяк не могла узяти верх.

Лао ще трохи посидів нерухомо, потім, замість підводитись, став на коліна, вперся руками в камінння і, набравши в рота льодяної води, пустив її струєю в гору. Розреготався сам собі, набрав ще води і знов приснув.

"Маленький лисий слон, річний карліковий кіт".

Знов зареготав і пирнув у воду з головою.

Добре, все ж, що зняв капелюха!

За пагорбом щось гучно вибухнуло. Майже одночасно з цим пролунав крик дюжини голосів, пролунав і швидко стих. В кущах на пагорбі з"явилася фігура у солдатському вбранні, гримаса болі на обличчі, відсутній погляд, груди застигли, боячись набрати в себе повітря. Обидві руки  з широко розкритими долонями бідолаха притискав до чрева, спиняючи комок нутрощів, що намагалися викотитися назовні; кров стікала по долонях.

Наступний вибух здригнув грунт, збивши і без того слабого вояку. Той впав просто обличчям вперед, все ще притискаючи долоні рук до черева; впав, і зразу ж пом"якшав. Оторочена міхом шапка злетіла з голови. Вояка був майже лисим.

Інший лисий, Лао, який вже награвся "в слоника", вийшов, зтомлений, на берег. Полотняний мішок з в"яленим м"ясом і посним хлібом а також свій капелюх, найдорожче, шо в нього було, Лао заховав у підніжжя пагорба, притиснувши плоским каменем; там, куди скотилася шапка з лисої макітри мерця. Дійшовши до схованки, Лао, не звертаючи на мертвого уваги, здвинув плоский камінь, дістав капелюх і мішок з харчами, всівся на камінь побільше і почав їсти.

Наситившись і завернути рештки в полотно, він сів на землю, зпершись на камінь, на якому тіки-но сидів. Лише зараз він побачив мовчазного сусіда. З цікавистю вдивлявся йому в обличча, потім великим і середнім пальцями правої руки закрив йому очи. Повільно підвівся і почав підніматися на пагорб.

Те, що відкривалося його погляду за пагорбом, було схоже на жирне м"ясне блюдо, яке неуважний небесний офіціянт, поспішаючи задовільнити поважного клієнта, чи може велетенський знервований заєць, в сюртуку і цидліндрі, запізнюючись до своєї Королеви, зкинув з трапезного столу м"ясний домашній періг. Періг все ще димів, димілися надламані людські тіла, якиими було густо вкрито долину, тела роздерті, з відірваними головами і кінцівками, ще теплі, паруючі; вони застигли в незручних позах, ніби невдала картина, зроблена людським м"ясом.

Жоден м"яз не здригнувся на обличчи Лао. Він спокійно просувався кровавим полем, світла пляма в червоно-коричневій теплій гаммі, спокій і грація. Йшов довго, але людський пиріг так і не кінчався. Втомившись, Лао присів на великій камінь і зняв копелюха. Рукавом сукні витер пот з лоба, роздивляючись навколо. Запевнившись, що нікого з ЖИВИХ навколо не було (крім птахів, яки вже кружляли в прозорому небі, приворожені п"янким смородом смерті), Лао відгорнув підкладку капелюха і обережно дістав мобільного; набрав код оператора і восьмизначний номер.

- Ало! Олекса? Чуєш, я трохи не встигаю. Та потрапив  в корку, да (озирається по сторонах, на обличчі усмішка). Час пік, розумієш, друже. Так, десь за годину. Ти вже почекай мене, добре? Давай, тримайся.

Лао перевірив вартість зробленого дзвінка, задоволений, вимкнув телефона і так само обережно сховав його під підкладку капелюха. Трохи посидів, щурячи очи, підвівся і потелепав далі. Над його головою ритмичними колами кружляли хижі птахи.